Перевод: со всех языков на все языки

со всех языков на все языки

про подію в системі

  • 1 post

    1. n
    1) стовп
    2) підпірка, стійка
    3) щогла; паля
    4) геол. дрібнозернистий пісковик
    5) пошта

    to send by (the) post — відіслати поштою

    6) поштове відділення; поштова контора
    7) поштова скринька
    8) поштова карета
    9) поштова станція
    10) кореспонденція, пошта
    11) листоноша
    12) доставка пошти
    13) пост, посада
    14) військ. пост
    15) позиція; укріплений вузол; форт
    16) вогнева точка
    17) амер., військ. гарнізон; постійна стоянка (військ)
    18) торговельне поселення (в колонії)
    19) тех. пульт управління
    20) зал. блокпост
    21) військ. сигнал на сурмі

    Job's post — людина, що приносить погані вісті

    2. adv
    1) на поштових конях
    2) поспішно, стрімко
    3. v
    1) вивішувати, розклеювати

    «post no bills!» — «вивішувати оголошення забороняється!»

    2) обклеювати афішами (плакатами тощо)
    3) оголошувати (про щось); рекламувати за допомогою афіш (плакатів тощо)
    4) вивішувати списки студентів, що не витримали екзаменів
    5) відсилати поштою; опускати у поштову скриньку
    6) їхати на поштових
    7) мчати, поспішати
    8) сповіщати; давати інформацію
    9) переносити у гросбух
    10) ставити, розставляти
    11) виставляти караул
    12) призначати на посаду
    13) прикомандировувати

    post exchangeвійськ. гарнізонний магазин військово-торговельної служби

    post mortemлат. після смерті

    * * *
    I n

    telegraph post — телеграфний стовп; cпopт. стовп (біля старту або фінішу; the starting або winning post) жердина, кіл, віха

    2) тex., бyд. стояк; підкіс, підпірка; щогла, паля; надовбень; стовпчик
    3) мop. ахтерштевень
    4) гipн. цілик вугілля або руди
    5) гeoл. дрібнозернистий піщаник ( post stone)
    6) cпeц. штир (замка, хвилеводу)
    7) зовнішня доріжка (іподрому, стадіону)
    8) eл. клема
    II v
    1) вивішувати, розклеювати (оголошення, афіші; post up); обклеювати плакатами, афішами ( стіни)
    2) повідомляти, оголошувати ( про що-небудь) або рекламувати ( що-небудь) за допомогою афіш, плакатів, оголошень; заносити, вносити чиє-небудь прізвище до списку; вивішувати списки студентів, що не склали іспитів ( у деяких коледжах); cл. виставляти або вивішувати забороняючі таблички, робити заборонні написи; привселюдно засудити кого-небудь
    3) cл.; cпopт. записувати рахунок
    III n
    2) поштове відділення; поштова контора; поштова скринька
    3) пошта, кореспонденція
    4) icт. поштова карета або диліжанс; поштовий пароплав; поштова станція
    5) icт. кучер поштової карети; icт.,; дiaл. листоноша; ( поштовий) кур'єр
    6) формат паперу (писального- 151/2 х 191/4 д.; друкувального- 151/4 х 19 д.)
    7) вид гри у жмурки, у якій після вигуку "general post" граючі міняються місцями ( general post)
    IV adv
    1) icт. на поштових або на кур'єрських конях
    2) спішно, стрімко, швидко
    V v
    1) відправляти поштою; опускати в поштову скриньку
    2) їхати на поштових, на перекладних; підстрибувати, підскакувати в сідлі ( у такт рухам коня)
    3) мчати, поспішати ( post off)
    4) pass сповіщати, подавати інформацію ( post up)
    5) eк. переносити ( запис) у гросбух ( post up); заносити в бухгалтерську книгу; робити проводку, здійснювати рознесення по рахунках
    VI n
    1) пост, посада; положення
    2) вiйcьк. пост

    off post — поза службою; не під час виконання службових обов'язків; позиція; укріплений вузол, форт; вогнева точка; cл. пункт

    3) cл.; вiйcьк. гарнізон; постійна стоянка ( військ)
    5) тex. пульт управління
    6) зaл. блокпост
    7) cл. ( місцеве) відділення організації ветеранів війни
    8) cл.; eк. місце торгівлі певним видом акцій
    VII
    1) ставити, розставляти
    2) вiйcьк. виставляти караул; призначати на посаду; мop. прикомандировувати
    VIII n; військ.

    English-Ukrainian dictionary > post

  • 2 post

    I n

    telegraph post — телеграфний стовп; cпopт. стовп (біля старту або фінішу; the starting або winning post) жердина, кіл, віха

    2) тex., бyд. стояк; підкіс, підпірка; щогла, паля; надовбень; стовпчик
    3) мop. ахтерштевень
    4) гipн. цілик вугілля або руди
    5) гeoл. дрібнозернистий піщаник ( post stone)
    6) cпeц. штир (замка, хвилеводу)
    7) зовнішня доріжка (іподрому, стадіону)
    8) eл. клема
    II v
    1) вивішувати, розклеювати (оголошення, афіші; post up); обклеювати плакатами, афішами ( стіни)
    2) повідомляти, оголошувати ( про що-небудь) або рекламувати ( що-небудь) за допомогою афіш, плакатів, оголошень; заносити, вносити чиє-небудь прізвище до списку; вивішувати списки студентів, що не склали іспитів ( у деяких коледжах); cл. виставляти або вивішувати забороняючі таблички, робити заборонні написи; привселюдно засудити кого-небудь
    3) cл.; cпopт. записувати рахунок
    III n
    2) поштове відділення; поштова контора; поштова скринька
    3) пошта, кореспонденція
    4) icт. поштова карета або диліжанс; поштовий пароплав; поштова станція
    5) icт. кучер поштової карети; icт.,; дiaл. листоноша; ( поштовий) кур'єр
    6) формат паперу (писального- 151/2 х 191/4 д.; друкувального- 151/4 х 19 д.)
    7) вид гри у жмурки, у якій після вигуку "general post" граючі міняються місцями ( general post)
    IV adv
    1) icт. на поштових або на кур'єрських конях
    2) спішно, стрімко, швидко
    V v
    1) відправляти поштою; опускати в поштову скриньку
    2) їхати на поштових, на перекладних; підстрибувати, підскакувати в сідлі ( у такт рухам коня)
    3) мчати, поспішати ( post off)
    4) pass сповіщати, подавати інформацію ( post up)
    5) eк. переносити ( запис) у гросбух ( post up); заносити в бухгалтерську книгу; робити проводку, здійснювати рознесення по рахунках
    VI n
    1) пост, посада; положення
    2) вiйcьк. пост

    off post — поза службою; не під час виконання службових обов'язків; позиція; укріплений вузол, форт; вогнева точка; cл. пункт

    3) cл.; вiйcьк. гарнізон; постійна стоянка ( військ)
    5) тex. пульт управління
    6) зaл. блокпост
    7) cл. ( місцеве) відділення організації ветеранів війни
    8) cл.; eк. місце торгівлі певним видом акцій
    VII
    1) ставити, розставляти
    2) вiйcьк. виставляти караул; призначати на посаду; мop. прикомандировувати
    VIII n; військ.

    English-Ukrainian dictionary > post

  • 3 філософія

    ФІЛОСОФІЯ ( від грецьк. φιλοσοφία - любов до мудрості) - особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Наслідком цього осмислення є формування в сфері суспільної свідомості системи засадничих поглядів і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концептуальних побудов про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливості його осягнення людським розумом. Необхідність філософського осмислення світу закорінена в самій природі людської життєдіяльності, в постійній потребі трансляції людського досвіду та самоутвердження особистості, пошуку цілеспрямовуючих ідей. У духовному житті суспільства філософська культура, виконуючи притаманні їй функції, набирає ряду іпостасей. За своїм основним змістом Ф. відіграє роль світогляду і, як така, дає концептуальний вираз людського світовідношення - світовідчуття, світосприймання та світорозуміння, відношення мислення і буття, духовного і матеріального. Ф. націлена на вироблення системи ідей, які виражають певне ставлення людини до соціальної та олюдненої природної дійсності, духовного життя і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму суспільної поведінки людини В. цьому відношенні Ф. покликана створити концептуальну основу для становлення і розвитку системи життєвих цінностей та ідеалів. Світоглядні ідеї та гуманістичні ідеали формуються в усіх сферах духовно-практичного освоєння дійсності - міфології, релігії, мистецтва, літератури, публіцистики, моралі, політики, буденної свідомості тощо. Проте від інших форм світогляду, зокрема міфології та релігії, які спираються на вірування та фантастичні уявлення про світ і людське буття, від буденного світогляду, що визначається традиціями і безпосереднім життєвим досвідом, від художніх форм світогляду, що ґрунтуються на чуттєво-образному зображенні дійсності, філософія відрізняється тим, що будує свою картину світу і місце людини в ньому на основі теоретичного осмислення суспільно-історичного досвіду, надбань культури та здобутків наукового пізнання, використовуючи раціонально-понятійні форми побудови світоглядних систем і логічні способи їх обґрунтування. Тим самим Ф. виробляє духовні передумови та логічні критерії свідомого пошуку і вибору розумної, найбільш придатної для практичних потреб системи світоглядних ідей і переконань. Для Ф. як світоглядної системи та системи суспільних цінностей характерні риси духовно-практичного освоєння дійсності, що робить її однією із форм суспільної свідомості і зближує з мистецтвом. Ф. як раціонально-понятійна і логічно обґрунтована побудова наділена рисами теоретичного освоєння дійсності, що надає їй статусу науки. Однак Ф. є особливою наукою. Вона виконує специфічні пізнавальні функції, що їх не бере на себе жодна з природничих чи соціогуманітарних наук або сукупність конкретно-наукового знання в цілому Я. к кожна наука Ф. має свій власний предмет і метод дослідження, властиве їйг специфічне знання. Предмет філософського дослідження окреслює коло загальнозначущих проблем, що хвилюють людство в конкретно-історичних умовах суспільного буття і потребують свого з'ясування та обґрунтованого розв'язання. Стрижневими серед них є проблеми істини, краси, добра і свободи та шляхів їх досягнення. В їх контексті Ф. розмірковує над питаннями про минуле, теперішнє і прийдешнє, про людську долю, життя і смерть, про вічність і швидкоплинність, про людський розум, його можливості і границі, про людську діяльність і цілепокладання, правду і справедливість, моральність і доброчинність, людяність (гуманність) і толерантність, волю і стражденність, приниженість і самоствердження, про мету і сенс людського життя, про щастя і шляхи його досягнення. Ці проблеми є наскрізними для всього людства, проходять через усю його історію і отримали назву "вічних проблем". Проте кожна історична епоха і досягнутий рівень людського пізнання ставлять, трактують і розв'язують "вічні проблеми" по-своєму, завдяки чому Ф. виступає своєрідним індикатором того, чим живе, чим стурбоване і про що мріє людство, які тенденції, сили і механізми його рухають. Це дало підстави нім. філософові Гегелю образно визначити Ф. як епоху, схоплену думкою. Істотними рисами філософського методу є умоглядність і раціональність, застосування засобів чистого розуму для усвідомлення і концептуального відтворення об'єктивної реальності. До основних з них належить аналіз і синтез, дедукція і індукція, порівняння і аналогія, абстрагування і узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного. Особливість філософського методу полягає ще й у тім, що він застосовується до пізнання природної і соціальної реальності не безпосередньо, а опосередковано. Вихідним матеріалом для філософського осмислення виступають багатоманітне формоутворення матеріальної і духовної культури, історія їх розвитку і актуальне функціювання, найважливіші досягнення природничих і соціогуманітарних наук З. цього боку філософія набирає іпостасі умоглядної рефлексії, роздумів, розмірковувань над усім багатством сукупного суспільно-історичного досвіду людства, виступає самосвідомістю культури, критичним переосмисленням ідеалів і цінностей, що склалися. Філософське знання, що продукується в процесі філософської рефлексії, виражається через систему філософських категорій і понять, що означають фундаментальні властивості буття, способи його людського членування і пізнання. Особливістю філософських категорій і понять є їхня гранична всезагальність, що надає їм характеру універсалій. Цим зумовлена та обставина, що їх зміст найчастіше визначається через альтернативні протиставлення і утворення парних концептуальних структур: матерія і дух, рух і спокій, причина і наслідок, суб'єкт і об'єкт, істина і омана, краса і потворність, добро і зло, свобода і неволя тощо. Нерідко філософське знання формується у вигляді філософських систем і вчень, які з певних світоглядних, пізнавальних і методологічних позицій дають витлумачення і розв'язання висунутих проблем. На відміну від природничих і соціогуманітарних наук, які намагаються із своїх положень максимально усунути суб'єктивний момент і відобразити об'єкт таким, яким він є самим по собі, безвідносно до суб'єкта, Ф. в основу своїх теорій покладає відношення суб'єкта до об'єкта, свідомо включає в свої побудови людський, оцінювальний момент, розглядає дійсність і людину в ній не лише з погляду сущого, а й належного, враховуючи людські цілі і проекції буття в майбутнє. При цьому Ф. не просто сприймає готові результати пізнання та факти формоутворень культури, а й досліджує шляхи виникнення їх, виявляє приховані смисли та тенденції розвитку людського буття, усвідомлює суперечності і потреби пізнання та практики, насамперед у галузі методу мислення і практичної діяльності, вдосконалення категоріального апарату Т. им самим Ф. набирає функції загальної методології. Це не означає, що Ф. претендує на роль наднауки чи науки наук або що вона володіє універсальною методою, яка безпосередньо відкриває істину. Свою загальнометодологічну функцію Ф. виконує тим, що, будучи умоглядним витвором і раціональною реконструкцією теоретичного та духовнопрактичного освоєння світу, створює загальне культурно-смислове, інтелектуальне поле і формує адекватний йому концептуальний лад мислення. Цим спонукає і скеровує пошук, постановку і розв'язання пізнавальних і практичних проблем. Особливо важливу методологічну роль відіграє Ф. на переломних етапах суспільного розвитку і наукового пізнання, коли філософські узагальнення залишаються чи не єдиними орієнтирами, які дозволяють організувати і спрямувати пошук. Оскільки філософське знання і його теоретичні побудови не мають свого прямого експериментального забезпечення, вимога істинності щодо них не має повсюдного застосування. Вони далеко не завжди можуть бути перевірені на предмет істинності чи хибності. Пізнавальна значимість філософського знання нерідко оцінюється за його здатністю пробуджувати свідомість та будити думку, за його аналітико-синтетичними можливостями чи методологічною продуктивністю. Відомо, наприклад, що філософія Маха була методологічною опорою Ейнштейнові при створенні спеціальної і загальної теорії відносності в період кризи в фізиці в кін. XIX - поч. XX ст., хоч істинність цієї філософської системи в цілому викликає обґрунтовані сумніви. Ф. зародилася на ранніх фазах цивілізації в умовах поглиблення поділу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, поступового накопичення позитивного знання про процеси і явища навколишнього світу, яке вже не вкладалося в парадигми міфологічної свідомості. Перші філософські системи виникли в І тис. до н. е. в Китаї (Лао-Цзи, Мо-Цзи, Конфуцій), в Індії (локаята, веданта, йога); в VI - V ст. до н. е. в Стародавній Греції (Елейська школа, Мілетська школа, Геракліт, Демокрит, Епікур, Сократ, Піфагор, Платон, Аристотель), в І ст. до н. е. - II ст. в Стародавньому Римі (Лукрецій, Сенека, Аврелій) Т. ермін "Ф." вперше з'явився у Піфагора В. античних філософських системах з різних світоглядних позицій змальовувалася загальна картина світобудови і формувалися первісні уявлення про природу людини частково на основі систематизації позитивних результатів пізнання, а частково за рахунок припущень і вигадок. АнтичнаФ. мала синкретичний характер. В ній містилося власне філософське знання, яке в зародковій формі утримувало в собі майже всі філософські напрями, що розвинулися пізніше, хоч уже в стародавні часи в загальних рисах окреслились як окремі філософські дисципліни - метафізика, логіка, етика; філософські напрями - скептицизм, стоїцизм, містицизм, платонізм. Антична Ф. виступала формою систематизації конкретно-наукового знання, завдяки чому її характеризують ще як натурфілософію. Особливістю античної Ф. було також те, що вона в своїх системах і типах філософування відбивала цивілізаційні особливості стародавніх суспільств, типів культур і форм світосприйняття. Якщо західна антична Ф., орієнтуючись переважно на науку, заклала логіко-раціоналістичні традиції освоєння світу, то східна Ф., істотно спираючись на житейську мудрість, висунула на передній план духовно-емоційні форми, моральне удосконалення та духовно-вольовий самоконтроль. У наступні історичні епохи розвиток філософської думки супроводжувався істотними перетвореннями її предмета та суспільних функцій. Занепад античного суспільства і його культури, перехід до Середньовіччя викликали до життя свої типи філософської рефлексії, які відбивали основні суперечності епохи: з одного боку, безроздільне панування релігійної свідомості, авторитаризму церкви та релігійного укладу життя, з другого - поступове економічне зростання, розвиток мистецтва, природничих наук і викликаний ним певний технічний прогрес. На зміну античній Ф. в II ст. до н. е. - II ст. прийшов гностицизм, який синтезував античну Ф., християнське віровчення і східні релігії та наукові здобутки; в І - VIII ст. - патристика, що являла собою варіант релігійної Ф., який поєднував еллінські філософські традиції з християнським віровченням. Значне поширення патристика мала в Україні. Вона продовжила етичні традиції філософської думки Київської Русі. Перекази "ІЇІестидення" Василія Великого, яке вважалося своєрідною енциклопедією того часу, містили значний природознавчий матеріал і сприяли утвердженню світського світогляду, зокрема ідеї про працю як умову тілесного і морального здоров'я Я. к продовження патристики, в IX - XV ст. розвивається схоластика (Дуне Скот, Тома Аквінський, Бекон, Оккам), що характеризується теоцентризмом, синтезом християнського віровчення і раціоналізму. Найважливішими досягненнями схоластики були розробка способів і процедур логічного доведення, ідеї логічної машини, постановка проблеми про природу універсалій, подальше накопичення конкретно-наукових знань. У цей час розвиваються і елементи реалістичного світорозуміння (Ван Чун, Ібн Сіна, Ібн Рушд). В XIV - XVI ст. в Європі розвивається Ф. Відродження. Вона охоплює соціально-філософський напрям (Петрарка, Еразм Роттердамський, Мор, Кампанелла, Монтень) та натурфілософію (Парацельс, Бруно, Кардане, Коперник, Галілей). Ф. Відродження характеризує перехід від теоцентризму до антропоцентризму, вона формує гуманістичний світогляд, висуває ідеї нового соціального і державного устрою В. она має антирелігійне і антисхоластичне спрямування, виробляє наукові погляди на світобудову, обстоює суверенність наукового мислення та істин науки, започатковує методологію механіцизму. Становлення Ф. Нового часу тісно пов'язане з епохою формування буржуазних суспільств у Європі, великими географічними відкриттями і важливими досягненнями природознавства. В XVII ст. видатними мислителями - Беконом, Декартом, Гоббсом, Спінозою - створюються філософські системи, які відстоюють матеріалістичний погляд на світ, виробляють раціоналістичні та емпіричні засади наукового методу, осмислюють взаємозв'язок розуму і досвіду, чим закладають методологічні передумови теоретичного та експериментального природознавства. Чітко заявляють про себе раціоналізм і емпіризм як альтернативні методологічні системи. Ф. європейського Просвітництва XVIII ст. (Локк, Вольтер, Руссо, Монтеск'е, Гольбах, Гельвецій, Дідро, Лессінг, Шіллер, Гете) розкрила багатоманітність підходів до осмислення природної і соціальної дійсності, взаємозв'язку людини і суспільства, суспільства і держави на основі ідеї природного права та свободи, показувала силу знання і просвіти в суспільному житті. В ній на передній план вийшов філософський матеріалізм, досягла завершеності методологія механіцизму. Утворилися широкоохватні системи об'єктивного (Ляйбніц) та суб'єктивного (Берклі, Г'юм) ідеалізму. З відокремленням від філософії математики, фізики, астрономії, біології тощо натурфілософія поступово втратила своє значення. Поширення ідей європейського Відродження та Просвітництва в Україні припало на XV - XVIII ст. і відбувалося в умовах наростання соціального, національного та релігійного гніту, посилення інтересу до рідної культури, історії, мови, пробудження національної свідомості, що обумовило його особливості. Дрогобич, Русин, Оріховський, Смотрицький, Потій, Могила, Галятовський, Баранович, Вишенський у формі релігійної полеміки відображали боротьбу укр. народу за своє соціальне і національне визволення, проголошували ідеї політичних свобод, патріотизму, служіння спільному благу, соціальної справедливості. Розвиток ідей гуманізму і просвітництва тісно пов'язаний з діяльністю в Україні братств і братських шкіл, особливо з Острозькою, Львівською та Київською. Вчені КМА (Гізель, Козачинський, Кониський, Прокопович, Тодорський, Яворський) розвивали науково-просвітні ідеї, розробляли гуманістичне вчення про людину, природне право та суспільний договір, відстоювали раціонально-логічними засобами православне віровчення. Великий філософ, просвітитель, гуманіст і свободолюбець Сковорода розробляв етичне вчення, серцевиною якого була проблема людини, її внутрішнього світу і морального вдосконалення. Від нього веде філософський напрям, який був розвинутий Юркевичем і отримав назву Ф. серця, що справила помітний вплив на філософську думку інших країн. Визначним явищем у розвитку світової філософської думки стала класична нім. Ф. друг. пол. XVIII - перш. пол. XX ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах), яка витворила розгорнуті філософські системи на основі принципу тотожності мислення і буття, дала осмислення колізій тогочасного суспільства і пізнання, проблем розуму та його границь, досвіду і практики, діяльності як опредмечення і розпредмечення, моральності і свободи; висвітлила діалектику як особливий тип світогляду і мислення Н. а рос. ґрунті ідеї класичної нім. Ф. у поєднанні з матеріалізмом активно розвивали Герцен, Огарьов, Чернишевський, Добролюбов, Писарєв, створивши ідеологію революційного демократизму Р. ос. релігійна Ф., яка поєднувала християнський платонізм, шеллінгіанство і містику, розглядала православне віровчення як розуміння всезагального буття і рос. ментальності (В. Соловйов, Флоренський); розвивала в річищі релігійного екзистенціалізму філософію особи і свободи (Бердяєв). Концепція соціальних і демократичних перетворень була провідною у творчості укр. гуманістів і демократів серед. XIX - поч. XX ст. Шевченка, Лесі Українки, Франка, вченихсуспільствознавців Костомарова, Потебні, Драгоманова, Грушевського, які пропагували ідеї соціальної і політичної свободи, національного визволення, соціальної справедливості і рівності, провідної ролі трудового народу в суспільно-історичному поступі, піднесення національної самосвідомості і розвитку національної культури та освіти укр. народу. В XIX та XX ст. виникає цілий ряд філософських течій, шкіл, систем і вчень, які набули глобального поширення і сформували сучасні типи світогляду та філософського мислення. В серед. XIX ст. в Європі виникає, а в кін. XIX та у XX ст. набуває поширення марксизм (Маркс, Енгельс), який створює діалектичний та історичний матеріалізм, матеріалістичне розуміння історії, формує діалектико-матеріалістичну методологію, застосовує їх до обґрунтування комунізму; соціал-демократизм, ідейні основи якого заклали Каутський і Бернштейн. Потужною філософською течією став позитивізм, що виник у XIX ст. і пройшов певні етапи розвитку: класичний (Конт, Дж.Ст.Мілль, Спенсер); емпіріокритицизм (Мах, Авенаріус); неопозитивізм, одним із виявів якого стала діяльність в кін. XIX - пер. пол. XX ст Л. ьвівсько-Варшавської школи (Твардовський, Лукасевич, Каторбинський, Айдукевич, Лесьневський, Тарський, Татаркевич, Балей, Мостовський), яка зробила вагомий внесок в аналітичну Ф., логіку і методологію науки, зокрема в філософський аналіз мови науки, розробку проблем логічних підстав науки і наукових теорій, теорії дедукції та індукції, систем некласичних логік та логічної семантики. Значна увага приділена проблемам психології, етики, естетики. Розширення логіко-філософської проблематики пов'язане з діяльністю в 20 - 30-х рр. XX ст. Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Гемпель, Фейгль, Нейрат, Гедель) та широкого кола співпрацюючих з ним мислителів (Франк, Найгель, Айєр, Кайл та ін.), який сформував напрям логічного позитивізму в Ф. науки. Центральна ідея - відмова від традиційних філософських методів і застосування концептуальних та технічних засобів формально-логічного аналізу наукового знання. Зробив значний внесок у розвиток сучасної формальної логіки і логіки науки. Окремі варіанти неопозитивізму містять праці Рассела, Бриджмена (операціоналізм), Поппера, а також лінгвістична філософія (Вітгенштайн, Мур, Райл, Остин, Тулмін), постпозитивізм (Кун, Лакатос, Феєрабенд). Значного поширення і впливу набули екзистенціалізм, започаткований в серед. XIX ст. К'єркегором і презентований творчістю Ясперса, Камю, Марселя, Гайдеггера, Сартра, близькими йому є Ф. життя (Ніцше, Дильтей, Вергсон, Шпенглер) та неофрейдизм (Фромм, Хорні, Салліван); прагматизм, започаткований в кін. XIX - на поч. XX ст. Пірсом і розвинутий Джемсом, Дж. Мідом, Шіллером, Дьюї; системний підхід (Берталанфі, Ешбі, Месарович), що сформувався в серед. XX ст., близько до нього прилягає структуралізм (Леві-Строс, Фуко, Малиновський, Парсонс); постмодернізм (Ліотар, Рорті.Деррида, Р. Варт та ін.), який вийшов на філософську арену в кін. XX ст. Дедалі більшого значення набуває Ф. космізму (Ціолковський, Вернадський). Сучасна Ф. являє собою складну і розгалужену систему знань, диференційовану не тільки за напрямами, а й за своїм предметом, утворюючи сукупність самостійних філософських дисциплін, що тісно взаємодіють між собою. Найрозвиненішими є філософська онтологія, пізнання теорія, логіка, методологія, соціальна Ф., філософська антропологія, моральна Ф., етика, естетика, Ф. історії, Ф. культури, Ф. науки, Ф. мистецтва, Ф. політики, Ф. права, Ф. релігії, феноменологія, праксеологія, герменевтика, аксіологія, історія Ф. Кожна дисципліна в межах окремих філософських напрямів і течій може істотно вар'юватися - відповідно до їхніх світоглядних і методологічних засад. У своєму розвитку Ф. умовно пройшла класичний (до серед. XIX ст.) і некласичний (XIX - XX ст.) періоди. Нині вона вступає в постнекласичний період, зумовлений кардинальними цивілізаційними зрушеннями на межі двох останніх тисячоліть - становленням інформаційного і високотехнологічного суспільств, екологічною, моральною, демографічною, антропологічною кризами, техногенними катастрофами тощо.
    В. Шинкарук, П. Йолон

    Філософський енциклопедичний словник > філософія

  • 4 Аристотель Стагірит

    Аристотель Стагірит (384, Стагір - 322) - давньогрецьк. філософ, засновник перипатетичної школи (Лікей). В 367 - 347 рр. - в Академії Платона, спершу як слухач, пізніше - як викладач. Вихователь Александра Македонського. Першим з мислителів Античності здійснив спробу дати наукове обґрунтування філософії та філософське обґрунтування наук. Філософію А.С. поділяв на теоретичну, або умоглядну, мета якої - знання задля знання; практичну - знання для діяльності; пойєтичну, творчу - знання заради творчості. Теоретична поділяється на фізичну, математичну і першу ("теологічну") філософію. Фізична філософія, за А.С., вивчає те, що існує "окремо" і рухається; математична - те, що не існує "окремо" (тобто абстракції) і нерухоме; перша, або власне філософія ("Софія"), - те, що існує "окремо" й нерухоме. До практичної філософії А.С. зараховував етику і політику, а до пойєтичної - риторику та поетику. При цьому теоретична філософія за своїм значенням цінніша порівняно з практичною й пойєтичною, а софійна - й щодо інших галузей теоретичної філософії. Першу філософію А.С., яка отримала пізніше назву "Метафізика", можна поділити на загальну метафізику, яка вивчає суще як таке і його атрибути самі по собі, та часткову метафізику ("теологічна філософія"), предмет якої - "нерухомий вічний перший двигун". Основу онтології А.С. складають: категоріальний аналіз сущого; каузальний - субстанції; модальний - співвідношення можливості й реальності. На відміну від категоріального, каузальний аналіз спрямований у А.С. вже не на суще загалом, а лише на субстанційне суще, на з'ясування першооснов чи "причин субстанції", в якості яких постають: 1) матеріальна причинаматерія; 2) формальна причина - морфе, форма, ейдос, або щосьність, сутність; 3) джерело руху, створююча першооснова; 4) мета, "те, заради чого". Базовою в А.С. є кореляція матерії й форми, матеріальної та формальної причин, при провідній ролі останньої; рушійна ж і цільова причини можуть і збігатися (особливо в живій природі) з формальною. А.С., всупереч Платону, вважав, що форма, ейдос існує не як щось окреме щодо відповідної множини утворень, а в самій множині, як певний спільний предикат цих утворень, зафіксований у слові. Матерія постає тут як чиста можливість, потенція речі; форма - як реалізація такої можливості; рух - як процес переходу від потенції до дійсності, актуалізація матерії через її втілення в конкретних речах. Чільне місце в філософській системі А.С. посідає, за обсягом, "фізична філософія", розроблена в діапазоні від з'ясування першооснов природи і руху через космологію, теорію елементів до біологічних трактатів і праці, засновної для психології. Як і в Платона, етика й політика в системі А.С. утворюють цілісну "філософію про людське", предметом якої є практична діяльність і поведінка. Етика, за А.С., має справу з "правильною нормою" поведінки, зумовленою соціально і, на відміну від положень теоретичної науки, недедукованою й не всезагальною. Він визначає вище людське благо як щастя (евдемонію), але не всяке, а тільки доброчинне, добре. Евдемонічний пік щастя досягається за дотримання споглядального життя, тобто в заняттях філософією. Вчення А.С. про політичне мистецтво (політіке техне) охоплює сферу економічних, соціальних і правових установ та етику - в розширеному її тлумаченні. Поліс А.С. розглядає як природне утворення, людину відповідно - як "тварину політичну" Р. оль держави А.С. вбачав передусім у вихованні гідних громадян, духовний світ і практичну життєдіяльність яких визначала б доброчинність (арете). Аналізуючи форми державної влади, він виокремлює три позитивні форми правління (монархію, аристократію та політію), які можуть трансформуватися у три відповідні їм негативні форми - тиранію, олігархію та крайню демократію. Вчення А.С. є одним з етапів не лише античної, а й світової філософії. Його ідеї донині зберігають життєздатність, впливаючи не лише на філософський лексикон, а й на стилістику наукового мислення.
    [br]
    Осн. тв.: "Фізика"; "Про виникнення і знищення"; "Про небо"; "Про виникнення тварин"; "Про частини тварин"; "Про душу".
    І. Бойченко

    Філософський енциклопедичний словник > Аристотель Стагірит

  • 5 онтологія

    ОНТОЛОГІЯ ( від грецьк. οντοζ - суще; λόγοζ - слово, вчення) - філософське вчення про буття як таке. Поняття О. вперше було введене у XVII ст. Гокленіусом і остаточно закріплене у метафізиці Вольфа. Специфічне місце О. у системі метафізики визначилося значно пізніше, ніж виникла сама проблема буття. Остання чітко була окреслена елватами, зокрема Парменідом, який розрізнив буття на чуттєве та істинне. Платан розробив вчення про понадчуттєві засади буття - ідеї - як умоосяжні форми, або сутності, відображенням яких є плинний, чуттєво сприйманий світ речей. У філософії Платона порушена фундаментальна проблема співвідношення буття і становлення. Аристотель піддав критиці платонівський поділ на два світи і прагнув відшукати сутності у самому матеріальному бутті, однак такий варіант О. становив радше опис фізичної реальності з онтологічного погляду. Разом з тим він стверджував існування "останньої" причини буття - понадчуттєвої "форми форм", Божественної ентелехії Ц. е вчення Аристотеля, як і вчення Платона про два світи та неоплатоністське тлумачення буття як "єдиного" і "ума", вплинули на формування всієї західноєвропейської онтологічної традиції З. окрема, Псевдо-ДіонісійАреопагіт кладе неоплатоністську О. в основу символічного тлумачення всього сущого як ієрархії світла, що позначилося на корпусі ідей всієї середньовічної естетики С. ередньовічна схоластика виходила із сполучення античної О. із теологією. Абсолютне буття тут ототожнюється із Богом. Схоластична О. характеризується вирізненням і категорійною розробкою рівнів буття - субстанційного і акцидентального, актуального і потенційного, необхідного і випадкового. У Томи Аквінського О. - це відсторонене міркування про "чисті" форми буття. У філософії Відродження оригінальне тлумачення О. подає Кузанський. Розрізняючи Абсолют і універсум, Кузанець вчить, що центром і межею матеріального є творець; через приналежність до універсуму кожна річ перебуває в кожній; максимальна відмінність речей збігається з їх мінімальною відмінністю (або відсутністю такої). Зорієнтована на науку філософія Нового часу звільняє вчення про буття від теологічної форми. У філософів-емпіриків онтологічна проблематика відходить на другий план (напр., у Г'юма О. як вчення відсутнє) Ф. ілософи ж раціоналісти роблять О. невід'ємною частиною своїх систем. Декарт намагався поєднати вчення про буття і гносеологію. Принцип cogito ergo sum відкривав можливість зробити О. складовою частиною теорії пізнання С. піноза, продовжуючи пантеїстичну традицію, вихідною точкою О. робить тотожність Бога і Природи, котру він розумів як єдину, вічну і безконечну субстанцію, що є причиною самої себе Л. яйбніц, переймаючись метою створення універсальної метафізики, розробив філософські засади для об'єднання О., космології і раціональної психології, що надалі уможливило систематизацію О. Вольфом. "Критична філософія" Канта, протиставивши "догматизму" старої О. нове розуміння буття, радикально трансформує попередню онтологічну традицію. За Кантом, не може бути О. поза вченням про принципи розуму. Фіхте, Шеллінг, Гегель повертаються до раціоналістичної традиції розбудови О. на підставі гносеології: буття є результатом розвитку мислення, його моментом, коли мислення виявляє свою тотожність із буттям. Але на відміну від докантівської О., буття в їхніх системах осягається не у пасивному спогляданні, а в історичному і логічному становленні. У західноєвропейському мисленні XIX ст. складається критичне ставлення до О. як філософської дисципліни. Разом із метафізикою її відкидають позитивізм і філософія життя. Неокантіанство і близькі йому напрями розвивають гносеологічне розуміння О. Лише наприк. XIX і поч. XX ст. спостерігається відродження онтологічної проблематики. Неотомізм реставрує і систематизує О. середньовічної схоластики. "Критична О." Н. Гартмана намагається подолати розрив між онтологічними сутностями і дійсним буттям, розглядаючи речовий, людський і духовний світи як виявлення незалежних прошарків реальності, щодо якої пізнання вторинне. Гуссерль вважав автентичною О. феноменологію, що описує структури готового знання і способи його засвоєння. "ФундаментальнаО." Гайдеггера розкриває сенс буття через осмислення унікальності наявної ситуації присутності людини у світі. "Феноменологічна О." Сартра, як і "всеохопне" Ясперса, спрямовані на обстоювання тлумачення буття як неподільної єдності суб'єкта й об'єкта, що фундує людську свободу і відповідальність. В ортодоксальному марксизмі О. - це діалектико-матеріалістичне вчення про форми руху матерії і суспільне буття, що визначає суспільну свідомість. Недогматичні течії марксизму орієнтовані на О. діяльності як спосіб буття людини у світі (напр., "О. суспільного буття" Лукача). Посткласичний філософський дискурс, заперечуючи традиційну метафізику, намагається максимально проблематизувати онтологічне, власне буттєве, поле філософії, включивши в нього суб'єктивність як людську індивідуальність.
    Ю. Іщенко

    Філософський енциклопедичний словник > онтологія

  • 6 Гедель, Курт

    Гедель, Курт (1906, Брюнн, нині Брно - 1978) - австр. логік, математик. Од 1940 р. проживав у США. Серед значних здобутків у царині математичної логіки і теорії множин найвідомішою є знаменита теорема Г. Вона була сформульована у статті "Про формальну невирішуваність тез Principia Mathematica і споріднених систем" (1931), що згодом отримала світове визнання. Суть відкриття Г. зводилася до двох основних результатів. Перший - це теорема про неповноту, в якій стверджується, що будь-яка несуперечлива система, подібна до Principia Mathematica (див. Вайтгед, Рассел), неповна. Г. показав, що в таких системах є істинні твердження, які засобами цих теорій не можна ані довести, ані спростувати. У філософсько-методологічному плані теорема Г. про неповноту виявилася обґрунтуванням принципової неможливості повної формалізації наукового знання, зокрема, математики. Була спростована точка зору, згідно з якою в обґрунтуванні математичного знання логіка може бути гарантованим засобом отримання нових істин. Другий результат - теорема про несуперечливість, суть якої полягала в обґрунтуванні неможливості доведення несуперечливості формальної системи її власними засобами. Г. довів, що це можна зробити, лише застосовуючи методи більш розвинутої формальної теорії. З математичної та філософської точки зору ідеї Г. виявили принципову нездійсненність програми обґрунтування математики Гільберта. Г. також належать вагомі результати в теорії моделей та конструктивній логіці.
    [br]
    Осн. тв.: "Про формальну невирішуваність тез Principia mathematica і споріднених систем" (1931); "Про інтуїтивну арифметику та теорію чисел" (1932); "Математична логіка Рассела" (1944) та ін.

    Філософський енциклопедичний словник > Гедель, Курт

  • 7 іронія

    ІРОНІЯ ( від грецьк. ειρωνεία - прикидання, удаваність) - певного роду риторичний прийом, завдяки якому висловлення набуває прихованого змісту, відмінного (нерідко - протилежного) від буквального, проте формулювання останнього завжди натякає на істинність саме прихованого змісту. І. має і суто філософське значення - специфічного заперечення, що виявляє розходження наміру і результату, задуму і об'єктивного сенсу у парадоксах пізнавальної і практичної діяльності. Історично першою формою філософської І. була "Іронія Сократа". Сократ твердив, що марно шукати істину у зовнішньому світі - вона належить людині ("Пізнай самого себе") А. ле істина ця хаотично "перемішана" з хибними уявленнями і "виділити" П з того хаосу думок можна лише за допомогою серії питань, що ставляться у певному порядку (який збігається з "порядком" самого Космосу). Прикидаючись невігласом ("Я знаю лише те, що я нічого не знаю"), Сократ ставив співрозмовникам нібито "наївні" питання, які спрямовували хід думок до істинного висновку. І. Сократа є специфічною, античною, формою діалектичного методу. Специфіка цієї форми визначалася уявленням про цілісність, не розчленованість природної і духовної реальності античного світопорядку (реально-ідеального Космосу), їхню принципову нерозрізнимість. Тому антична діалектика спрямовується на виявлення суперечностей з метою їхньої елімінації, а не синтезу. Саме тому ця діалектика знаходить своє завершення в Аристотелевій системі формальної логіки (у середньовічних університетах курс формальної логіки називався "діалектикою"). Не можна погодитися з твердженнями про "суб'єктивізм" Сократової позиції (оскільки вона, мовляв, тлумачить діалектику лиш як метод пізнання) - адже античний "об'єкт" (реально-ідеальний Космос) у своїй структурі визначається людиною ("суб'єктивно") відповідно до протагорової тези - "людина є мірою всіх речей". Лише філософія неоплатонізму (і, зокрема, її християнської форми - "ареопагітизму"), яка виходить з принципової нетотожності (навіть несумірності) духовного і природного (тварного) світу, виявляє нову форму І. (і, відповідно, діалектики), оскільки тут ідеться про несумірність (по суті - трансцендентність) наміру (духовної реалії) і результату (створеної з ніщо природи) - Божественого плану буття і його словесно-предметного "творіння", які (через "гріховний" вибір Адама і Єви) виявляються змістовно несумірними, вимагаючи "додаткових" актів ("спасительний подвиг" Христа, апокаліптичні події тощо). Саме з цим (через кордоцентрично-барокову лінію від Екгарта до пієтизму і янсенізму) пов'язане формування І. нім. романтизму, спричиненого особливостями філософії Фіхте. Оскільки результат діяльності "Я" - "не-Я" (об'єкт, дійсність) виявляється, внаслідок її обмежено-предметного характеру, біднішим за своє духовне джерело (за межами дійсності лишаються нереалізовані можливості), то відкривається широке поле для розмаїтого тлумачення цих можливостей, для творчої "гри" множиною можливостей. Критикуючи романтичну І. за довільний, "суб'єктивістський" характер "гри" можливостями, Гегель водночас допускає ситуації "І. історії" - розходження мети суб'єктів історичної дії (людей) з реальним результатом ходу історії. Така І., за Гегелем, стає можливою внаслідок об'єктивного характеру діалектичного розвитку абсолютного духу і суб'єктивного характеру історичних цілей, що їх ставлять при цьому люди. Саме це мав на увазі, говорячи про "І. історії", Енгельс, невиправдано приписуючи діалектику (цей винятково духовний феномен) природі. Насправді ж т. зв. "діалектика природи" є упредметненою в природному матеріалі духовно-практичної діалектики людини, її відчуженням. Серед історичних різновидів І. особливе місце належить "екзистенційній" І. К'єркегора, суть якої зводиться до здатності людського духу не просто оперувати ("грати") наявними можливостями в рамках даної парадигми (теоретичної, етичної, естетичної та інших систем) людської діяльності, а й виходячи за її межі (к'єркегоріанський "стрибок в абсурд"), творити принципово нові можливості духовного і практичного осягнення світу.
    І. Вичко

    Філософський енциклопедичний словник > іронія

  • 8 управління

    УПРАВЛІННЯ (керування) - функція високоорганізованйх систем (соціологічних, біологічних, технічних), що забезпечує їхню структурну цілісність, підтримання заданого режиму діяльності, реалізацію Програми досягнення мети. Процеси У. стали предметом систематичного й інтенсивного аналізу з появою кібернетики, яка, абстрагуючись від конкретних особливостей якісно різних видів У., фіксуючи основну увагу на тому загальному, що притаманне їм усім, за зовнішньою відмінністю процесів У. розкрила їхню внутрішню сутнісну єдність та встановила ізоморфізм їхніх проявів С. утність процесу У. становить його інформаційний зміст. У. - це процес трансформації інформації у дію, тобто процес перетворення її у сигнали, що спрямовують функціювання систем У. Інформаційний підхід до У., Що відзначається таким абстрактним рівнем дослідження, започаткував вивчення загальних законів У, Неодмінний атрибут оптимального У. - це процес безперервної циркуляції інформації каналами прямого і зворотного зв'язку між керуючою і керованою системами системи У. Рівень розвинутості цих каналів не обов'язково має бути однаковим. Загалом процес У. можливий лише у системах з досить розвинутим каналом прямого зв'язку, тоді як зворотного (у відносно простих системах У.) може бути менш розвинутим. З підвищенням ступеня складності системи У. роль цього каналу зростає, а його ємність, як правило, стає більшою За ємність каналу прямого зв'язку. Принцип зворотного зв'язку - універсальний принцип, що діє в усіх системах У., незалежно від рівня їх організації. Об'єктивна передумова єдиного підходу до різних систем У. - інваріантність структури феномена У. Системи У. поділяються на ригідно (жорстко) детерміновані (дія керуючої системи однозначно визначає реакцію керованої) і статистично детерміновані (задається широкий діапазон можливих реакцій керованої системи на дію керуючої). Критерієм ефективності У. є міра адаптації керуючої системи до змін зовнішнього середовища, яка забезпечує самоорганізацію, самозбереження системи У. та досягнення мети, або рівень оптимізації заданого параметра керуючої системи. Для забезпечення оптимального режиму У. керуюча система має мати не меншу різноманітність станів, ніж керована (принцип необхідної різноманітності Ешбі). Головне завдання У. - забезпечення цілеспрямованої дії на керовану систему, тому будь-яке У. - цілеспрямоване. Цілеспрямована дія - це і мета, і результат У. Мета - передбачення результату, на досягнення якого спрямовується дія. Зворотний зв'язок - той механізм, що враховує і зводить до мінімуму різницю між метою дій та її результатом. Здійснюючи абстрактний підхід до якісно різних систем і процесів У., кібернетика зіграла вирішальну роль у створенні понятійного апарату для їх опису, розробки ефективних логіко-математичних методів їх дослідження, побудови абстрактної математичної теорії АСУ (сукупності теорій з різним рівнем абстракції). Найпростіші системи У. - інформаційно-кібернетичні, що функціонують відповідно із закладеними в них програмами: жорстко детермінованими, стохастичними, з елементами самоорганізації тощо. Складніші процеси У. властиві біологічним системам, у яких виділяють два рівні У. - організмовий (відтворюється спадково орієнтований на збереження видів, популяцій, біоценозів тощо) і поведінковий (орієнтований на збереження біологічних систем у взаємодії з довкіллям). Найскладнішою, ієрархічно організованою структурою У. відзначаються соціальні системи У. - визначальний атрибут будь-якого суспільства, який притаманний суспільному організмові на усіх рівнях його структурної організації. Соціальне У. - фактор, спрямований на забезпечення життєдіяльності суспільства, його розвитку. Історично у суспільстві склались і взаємодіють два типи механізмів У.: стихійний та свідомий. Увагу філософії феномен У. привертає насамперед у плані аналізу самого поняття "У." у системі інших понять, вироблених комплексом кібернетичних дисциплін і пов'язаних з ним, та дослідження природи і функцій механізмів У. у різних системах. Особливої актуальності набувають питання, пов'язані з аналізом перспектив комп'ютеризації процесів У. складними системами, передусім питання про її можливі соціальні наслідки в умовах наділення комп'ютерів цільовими функціями.
    О. Мороз

    Філософський енциклопедичний словник > управління

  • 9 багатозначна логіка

    БАГАТОЗНАЧНА ЛОГІКА - сукупність логічних теорій, в яких висловлюванням приписують більше ніж два значення істинності. Системи Б.л. є узагальненнями класичної логіки, і розрізняють їх залежно від того, які саме вихідні положення класичних логічних теорій вони уточнюють або переглядають. Першою системою Б. л. була тризначна логіка Лукасевича, створена для характеристики міркувань про можливі події. Крім значень "істинне" та "хибне" він увів іще й "можливе". Узагальнюючи такі побудови, Лукасевич висловив думку про можливість існування логіки з як завгодно великим, у т.ч. безконечним, числом істиннісних значень і сформулював правила оцінки формул Б. л. Незалежно від Лукасевича систему безконечнозначної логіки, навіяну суто математичними аналогіями, побудував амер. математик Пост. Багатозначними виявилися також системи модальної, інтуїціоністської, конструктивної та інших некласичних логік. У ЗО - 40-х рр. побудовано аксіоматичні системи Б. л. Існують різні інтерпретації істиннісних значень формул Б. л. Так, Лукасевич інтерпретував істиннісні значення як оцінку модальності ("необхідно істинно", "фактично істинно", "невизначено", "необхідно хибно", "фактично хибно" тощо). В системах інтуїціоністської та конструктивної логік третє істиннісне значення тлумачать як відсутність доведення чи спростування або як беззмістовність. Відмінності в семантиці систем Б.л. найбільше проявляються у визначеннях заперечення та імплікації. Зокрема, в системі Поста використовується т. зв. циклічне заперечення, коли запереченням значення 1 є значення 2, запереченням значення 2 є значення 3 і т. д., нарешті, запереченням значення η є значення 1. У різних системах Б.л. одна й та сама формула може оцінюватися по-різному. Переважно не є законом формула, яку в класичній логіці виражає виключеного третього закон; може не бути логічно істинною формула, яку в класичній логіці виражає суперечності закон. Однак за певних додаткових припущень закони класичної логіки мають силу і для Б. л. Це спростовує конвенціоналістський погляд на логіку як на сукупність довільних угод. Системи Б. л. використовуються для розв'язання теоретичних проблем логіки і математики, в техніці, а також для логічної характеристики сучасного природознавства, напр. квантової механіки. Розвиток Б. л. сприяв дослідженню властивостей мислення, зокрема, по-новому висвітлив проблему зв'язку способів міркування з характером вихідних абстракцій, що застосовуються для аналізу даної предметної області.

    Філософський енциклопедичний словник > багатозначна логіка

  • 10 модель

    МОДЕЛЬ ( від лат. modus - міра) - у загальному розумінні аналог (графік, схема, знакова система, структура) певного об'єкта (оригіналу), фрагмента реальності, артефактів, витворів культури, концептуально-теоретичних утворень тощо. З логічної точки зору, дві системи S, і S2 називаються М. одна одної, якщо вони ізоморфні або гомоморфні між собою. Відношення "бути М." є відношенням рефлексивним, симетричним і транзитивним, тобто відношенням типу еквівалентності, тому питання, яку із систем Sj і S2 вважати оригіналом, а яку М., вирішується залежно від конкретної ситуації. З гносеологічної точки зору, М. - це замінник, представник оригіналу у пізнанні. Завдяки їхньому ізоморфізму або гомоморфізму знання, отримані в результаті дослідження М., екстраполюються на оригінал, широко використовуються в багатьох науках у різних значеннях, але, як правило, поняття "М." пов'язують з методом моделювання. У такому значенні М. - предметна, знакова чи мислена (уявна) система, що відтворює, імітує або відображає якісь визначальні характеристики, тобто принципи внутрішньої організації або функціювання, певні властивості чи ознаки об'єкта пізнання (оригіналу), пряме, безпосереднє вивчення якого з якихось причин неможливе, неефективне або недоцільне, і може замінити цей об'єкт у процесі, що досліджується, з метою отримання знань про нього. Отже, відношення "оригінал - М." не природне, а епістемологічне, зумовлене процесом пізнання. Питання про відношення М. й оригіналу, ступінь їх спільності, подібності, адекватності - одне з найважливіших і найскладніших у процесі наукового моделювання. М. виступає ефективним засобом наукового дослідження тільки при максимально чіткому визначенні їх подібності та відмінності теоретичними засобами, які можуть визначати припустимі межі спрощень, абстрагувань, ідеалізацій. За фізичним характером М. можна поділити на предметні, знакові (інформаційні), мислені. Посідаючи істотне місце у потужному арсеналі наукових засобів, виконуючи описову, пояснювальну і евристичну функції, М. відіграє важливу роль у дослідженні різноманітних складних феноменів реальної дійсності.
    О. Мороз

    Філософський енциклопедичний словник > модель

  • 11 фундаментальні і прикладні науки

    ФУНДАМЕНТАЛЬНІ і ПРИКЛАДНІ НАУКИ - підрозділи наукових дисциплін, що є наслідком традиційного поділу наук за принципом їх цілеспрямованості, відношення до практики, розв'язання соціально-практичних проблем Ф. ункція фундаментальних наук полягає у пізнанні основних законів реальної дійсності, що розкривають сутність складних процесів і явищ, організацію базисних структур неживої, живої та мислячої природи; функція прикладних наук - у дослідженні на основі законів, отриманих фундаментальними науками, більш конкретних форм їхнього прояву і вирішенні проблем соціально-практичного характеру. Фундаментальні науки покликані пояснювати предметний світ, а прикладні, спираючись на їхні досягнення, результати, - відповідно перетворювати, змінювати і водночас оберігати його. Провідне місце у системі наук належить фундаментальним наукам, які у своєму розвитку випереджають, як правило, прикладні науки, охоплюючи передній край досліджень. їхні закони і методи відзначаються більш загальним характером, ніж прикладних - більш спеціальних, конкретних. Власне, уже сама назва фундаментальних наук свідчить про те, що їхні базові досягнення становлять надійну основу для проведення різноманітних прикладних досліджень І. з зазначеного видно, що ці науки органічно пов'язані між собою, перебувають у тісній взаємодії, яка має тенденцію до невпинного посилення. Фундаментальні науки, відіграючи разом із соціальною практикою вирішальну роль у визначенні основних напрямів розвитку прикладних досліджень, значною мірою сприяють їх прогресу. Прикладні науки, у свою чергу, справляють зворотний вплив на фундаментальні науки, оскільки їхні результати можуть бути реалізовані на практиці тільки через прикладні науки. Об'єктивним критерієм ефективності фундаментальних наук виступав не тільки значний успіх у досягненні базових знань про об'єктивний світ, а й реальна чи потенціальна можливість практичного застосування цих знань. У свою чергу, ефективність прикладних наук визначається як міра задоволення практичних потреб, соціального замовлення та здатність пояснити процеси та явища довколишнього світу. Здійснюваний поділ наук на фундаментальні і прикладні є загальноприйнятим і має принципово важливе значення, особливо у плані регулювання оптимального співвідношення їхнього розвитку. Нерідко він здійснюється за принципом "теоретичне - емліричне". Існує також внутрішній поділ наук на фундаментальні й прикладні галузі. Особливо складна ієрархічна структура співвідношення фундаментальних і прикладних галузей має місце у сучасній фізиці, де квантовій теорії та термодинаміці відводиться фундаментальна роль, тоді як їх застосування у дослідженні конкретних предметних галузей утворює ряд наукових дисциплін, що належать до т. зв. теоретичних прикладних наук - фізики металів, фізики напівпровідників та ін. У свою чергу, використання їх у вирішенні проблем практичного характеру породжує відповідно ряд галузей - металознавство, напівпровідникову технологію тощо, що складають уже суто практичні прикладні науки, безпосередній зв'язок яких із соціальною практикою реалізується через відповідні конкретні практичні розробки.
    О. Мороз

    Філософський енциклопедичний словник > фундаментальні і прикладні науки

  • 12 історія діалектики

    ІСТОРІЯ ДІАЛЕКТИКИ - складова частина історії філософії. Найбільш розвинутою і цілком свідомою І.д. постає в європейській історії філософії. Діалектика відображає рухливий, динамічний спосіб життя. Тому навіть в Європі в застійні Середні віки вона відсутня і характеризує лише античність і Новий час Р. озвиток діалектики визначається розвитком філософії взагалі. Основних етапів останньої три: на першому переважає філософія пізнання, свідомості, розуму В. ін триває від античності до класичної нім. філософії включно. Відтоді починається другий етап - зближення духа з дійсністю, практичною позитивною діяльністю, на основі чого виникають позитивізм, марксизм, філософія життя В. 20-ті рр. XX ст. починається третій етап - філософії людини (філософська антропологія, екзистенціалізм, персоналізм тощо). На першому етапі бачимо дві всесвітньо-історичні форми діалектики - давньогрецьк. і нім. класичну. В першій наявні три її форми: стихійна натурфілософська діалектика (Геракліт, Піфагор, Емпедокл). Це - діалектика становлення, або діалектика мінливого, плинного світу явищ. Крайнім її виразом є релятивізм Кратила. Друга форма - діалектика як пошук істини засобом "питань - відповідей", маєвтика, діалог, звідки походить і сам термін "діалектика" (Сократ, сократичні діалоги Платона). Третя форма - логічна, або категоріальна діалектика як пізнання сутності речей (Платон, Аристотель, неоплатоніки Прокл, Порфирій, Ямвліх) Н. айбільш загальні здобутки античної діалектики - розкриття структури процесу становлення, єдності протилежностей, тріадичної будови світу. Перехідною є діалектика епохи Відродження (Кузанський, Бруно). Основний принцип тут - збіг протилежностей конечного і безконечного, мінімуму і максимуму (coinsidentia oppositorum). Цей принцип виник завдяки осмисленню досягнень математики, астрономії у поєднанні з протилежностями релігійного світогляду і з усвідомленням єдності земного і небесного світів. Специфіка нім. класичної філософії - в побудові систем діалектики, а не лише окремих ідей чи принципів, як було у попередників. Діалектика Канта викладена в його "Критиці чистого розуму" і концентрується у вченні про антиномії, суперечності, які позначають межі людського пізнання. Його діалектика негативна, це не теорія пізнання, а скоріше теорія незнання, його обмеженості. Позитивну діалектику розробив Фіхте в "Основах загального науковчення". Діалектика Фіхте - система суб'єкт-об'єктних відношень, одночасно пізнавальних і діяльнісних. Загальний зміст суб'єкта і об'єкта втілений у протилежних категоріях, об'єднання яких здійснюється за допомогою "синтетичного методу". Зовнішня форма методу подається структурою "тезис-антитезис-синтез". Поєднання змісту протилежних категорій робиться завдяки їх кількісній подільності. Шеллінг відкрив нову форму їх поєднання - взаємоперетворення протилежностей. Це був новий принцип діалектики, але загальної системи її він не створив. У філософії природи Шеллінг сформулював "всезагальний принцип полярності", а в філософії історії - діалектику свободи і необхідності, розбіжність цілей і результатів людської діяльності. Найбільш масштабна і глибока система діалектики втілена в "Науці логіки" Гегеля. Діалектика Гегеля - це філософська логіка, або система категорій, побудована діалектичним методом. Основні з них - буття, сутність, поняття. Рух категорій здійснюється від абстрактних до конкретних і виражає основні щаблі пізнання. Тому у вченні Гегеля має місце принцип єдності діалектики, логіки і теорії пізнання. Свою логіку Гегель будував як узагальнення всієї історії європейської філософії і на цій підставі розробив принцип співпадання історичного і логічного. Діалектика Гегеля завершує і нім. класичну, і всю попередню філософію, тобто весь етап філософії пізнання. На другому етапі наявні декілька різновидів діалектики: діалектика марксизму з основною ідеєю про непримиренність, антагонізм протилежніх класів, з яких один знищується в ході революції; цей принцип переглянутий "реформізмом" (Бернштейн, Каутський та ін.) і замінений принципом співробітництва класів в еволюції суспільства; ленінізм, який посилив в теорії і на практиці силу і гостроту антагонізму, спрямувавши його, в особі держави, проти всіх класів, усього народу. В практично-духовній сфері значною є діалектика К'єркегора, вчення про несумісність протилежних стадій життя особистості: естетичної (чуттєвої) і моральної та релігійної, по яких здійснюється сходження духовного світу людини. Звідси принцип діалектики К'єркегора "або-або" ("Entweder-oder" - один з основних його творів). Практично-духовний зміст має і трагічна діалектика Ліберта - про остаточну нерозв'язність антиномії існуючого і належного (ідеалу) в історичному процесі. Навпаки, в "діалектиці відмінностей" Кроче обмежує саме поняття протилежності, як різновид поняття відмінності. В межах "філософії людини" помітними є три концепції діалектики: екзистенціальна діалектика Сартра; негативна діалектика Горкгаймера і Адорно. Найновіша її форма розробляється в останні роки в межах філософії ноосфери. Її ядро складають глобальні протиріччя, а основна проблема - проблема існування людини на землі.
    М. Булатов

    Філософський енциклопедичний словник > історія діалектики

  • 13 Парсонс, Талкотт

    Парсонс, Талкотт (1902, Колорадо-Спрингс - 1979) - амер. соціолог, один із засновників сучасних теорій соціальної дії та соціальних систем, фундатор школи структурного функціоналізму. Закінчив Амхертський коледж (баклавр з відзнакою), Лондонську школу економіки (магістратура) та Гейдельберзький ун-т (докторантура). Од 1927 р. викладав в Гарвардському ун-ті, од 1946 р. - керівник відділення соціальних відносин у цьому ж ун-ті. У 1949 р. обраний президентом Амер. соціологічної асоціації. Соціально-теоретичні погляди П. сформувалися під впливом концепцій соціальної реальності Вебера (переклад П. праці якого "Протестантська етика і дух капіталізму" англ. мовою є першим і вважається класичним), Дюркгейма, Парето, англ. економіста Маршала. В подальшому вплив на його погляди мали також біологічні теорії систем, що саморозвиваються, психоаналітична теорія тощо К. лючовим поняттям соціальної теорії П. є поняття соціальної дії, яку він розуміє як стан напруження між двома порядками: нормативним (що переважно залежить від процедури визнання індивідами) і порядком соціальних обставин (що є заданим для індивідів). Теоретичні погляди П. еволюціонували протягом майже всієї його наукової кар'єри. Соціальна реальність, за П., завжди являє собою складну багаторівневу систему, елементами якої виступають різні соціальні системи; останні знаходяться поміж собою у відношенні взаємної збалансованості і динамічної рівноваги. Ці погляди утворили основу аналітичної логіко-дедуктивної системи, що охоплювала людську реальність в усій її багатоманітності. Соціальна теорія П. спирається на вчення про трирівневу реальність: аналітично розмежовуються система дії, фізична реальність та вища реальність (трансцендентна реальність смислів - науковий аналог поняття Бога). Структура системи дії визначається чотирма функціями з її відтворення: це адаптація, відтворення зразка, ціледосягнення й інтеграція К. рім соціальних систем як інструментів аналізу процесів диференціації у суспільстві, П. виокремлює також низку типових змінних дії - спеціальну сукупність парних, дихотомічних понять для аналізу того, що є спільним у різних структурах соціальної дії (універсалізм/партикуляризм; досягнуте/задане; афективність/афективна нейтральність; специфічність/дифузність; орієнтація на себе/орієнтація на колектив). Соціальна система характеризується також "медіа-засобами", які проникають в усі структурні елементи соціальної системи і до яких належать: гроші (адаптація), влада (ціледосягнення), вплив (інтеграція) і зобов'язання (відтворення зразка). Еволюція суспільства визначається зростанням його здатності до адаптації і відбувається у формі поглиблення його диференціації. Суспільство проходить наступні етапи еволюції: примітивне, розвинене примітивне, проміжне і сучасне. Примітивне суспільство гомогенне, у ньому відсутня мережа підсистем. В результаті ускладнення підсистем дії та їх поділу на дедалі більш спеціалізовані суспільство поетапно перетворюється на сучасне. Основними характеристиками сучасного суспільства є: повна диференціація усіх систем відповідно до чотирьох - функціональної матриці; масово-універсальне виробництво, бюрократична організація, ринок і гроші, право як конкретний засіб їхнього втілення; наявність соціальної стратифікації, в основі якої лежить критерій успіху; складна, диференційована система соціальних взаємозв'язків. До критиків теорії П. належали представники конфліктології, феноменології, гуманістичного напряму в соціології.
    [br]
    Осн. тв.: "Соціальна система" (1951); "До загальної теорії дії", у співавт. (1951); "Суспільства: еволюційні та порівняльні перспективи" (1966); "Система сучасних суспільств" (1971); "Соціальна дія та умови людського існування" (1978).

    Філософський енциклопедичний словник > Парсонс, Талкотт

  • 14 интеллектуальный учет электроэнергии

    1. smart metering

     

    интеллектуальный учет электроэнергии
    -
    [Интент]

    Учет электроэнергии

    Понятия «интеллектуальные измерения» (Smart Metering), «интеллектуальный учет», «интеллектуальный счетчик», «интеллектуальная сеть» (Smart Grid), как все нетехнические, нефизические понятия, не имеют строгой дефиниции и допускают произвольные толкования. Столь же нечетко определены и задачи Smart Metering в современных электрических сетях.
    Нужно ли использовать эти термины в такой довольно консервативной области, как электроэнергетика? Что отличает новые системы учета электроэнергии и какие функции они должны выполнять? Об этом рассуждает Лев Константинович Осика.

    SMART METERING – «ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫЙ УЧЕТ» ЭЛЕКТРОЭНЕРГИИ

    Определения и задачи
    По многочисленным публикациям в СМИ, выступлениям на конференциях и совещаниях, сложившемуся обычаю делового оборота можно сделать следующие заключения:
    • «интеллектуальные измерения» производятся у потребителей – физических лиц, проживающих в многоквартирных домах или частных домовладениях;
    • основная цель «интеллектуальных измерений» и реализующих их «интеллектуальных приборов учета» в России – повышение платежной дисциплины, борьба с неплатежами, воровством электроэнергии;
    • эти цели достигаются путем так называемого «управления электропотреблением», под которым подразумеваются ограничения и отключения неплательщиков;
    • средства «управления электропотреблением» – коммутационные аппараты, получающие команды на включение/отключение, как правило, размещаются в одном корпусе со счетчиком и представляют собой его неотъемлемую часть.
    Главным преимуществом «интеллектуального счетчика» в глазах сбытовых компаний является простота осуществления отключения (ограничения) потребителя за неплатежи (или невнесенную предоплату за потребляемую электроэнергию) без применения физического воздействия на существующие вводные выключатели в квартиры (коттеджи).
    В качестве дополнительных возможностей, стимулирующих установку «интеллектуальных приборов учета», называются:
    • различного рода интеграция с измерительными приборами других энергоресурсов, с биллинговыми и информационными системами сбытовых и сетевых компаний, муниципальных администраций и т.п.;
    • расширенные возможности отображения на дисплее счетчика всей возможной (при первичных измерениях токов и напряжений) информации: от суточного графика активной мощности, напряжения, частоты до показателей надежности (времени перерывов в питании) и денежных показателей – стоимости потребления, оставшейся «кредитной линии» и пр.;
    • двухсторонняя информационная (и управляющая) связь сбытовой компании и потребителя, т.е. передача потребителю различных сообщений, дистанционная смена тарифа, отключение или ограничение потребления и т.п.

    ЧТО ТАКОЕ «ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫЕ ИЗМЕРЕНИЯ»?

    Приведем определение, данное в тематическом докладе комитета ЭРРА «Нормативные аспекты СМАРТ ИЗМЕРЕНИЙ», подготовленном известной международной компанией КЕМА:
    «…Для ясности необходимо дать правильное определение смарт измерениям и описать организацию инфраструктуры смарт измерений. Необходимо отметить, что между смарт счетчиком и смарт измерением существует большая разница. Смарт счетчик – это отдельный прибор, который установлен в доме потребителя и в основном измеряет потребление энергии потребителем. Смарт измерения – это фактическое применение смарт счетчиков в большем масштабе, то есть применение общего принципа вместо отдельного прибора. Однако, если рассматривать пилотные проекты смарт измерений или национальные программы смарт измерений, то иногда можно найти разницу в определении смарт измерений. Кроме того, также часто появляются такие термины, как автоматическое считывание счетчика (AMR) и передовая инфраструктура измерений (AMI), особенно в США, в то время как в ЕС часто используется достаточно туманный термин «интеллектуальные системы измерений …».
    Представляют интерес и высказывания В.В. Новикова, начальника лаборатории ФГУП ВНИИМС [1]: «…Это автоматизированные системы, которые обеспечивают и по-требителям, и сбытовым компаниям контроль и управление потреблением энергоресурсов согласно установленным критериям оптимизации энергосбережения. Такие измерения называют «интеллектуальными измерениями», или Smart Metering, как принято за рубежом …
    …Основные признаки Smart Metering у счетчиков электрической энергии. Их шесть:
    1. Новшества касаются в меньшей степени принципа измерений электрической энергии, а в большей – функциональных возможностей приборов.
    2. Дополнительными функциями выступают, как правило, измерение мощности за короткие периоды, коэффициента мощности, измерение времени, даты и длительности провалов и отсутствия питающего напряжения.
    3. Счетчики имеют самодиагностику и защиту от распространенных методов хищения электроэнергии, фиксируют в журнале событий моменты вскрытия кожуха, крышки клеммной колодки, воздействий сильного магнитного поля и других воздействий как на счетчик, его информационные входы и выходы, так и на саму электрическую сеть.
    4. Наличие функций для управления нагрузкой и подачи команд на включение и отключение электрических приборов.
    5. Более удобные и прозрачные функции для потребителей и энергоснабжающих организаций, позволяющие выбирать вид тарифа и энергосбытовую компанию в зависимости от потребностей в энергии и возможности ее своевременно оплачивать.
    6. Интеграция измерений и учета всех энергоресурсов в доме для выработки решений, минимизирующих расходы на оплату энергоресурсов. В эту стратегию вовлекаются как отдельные потребители, так и управляющие компании домами, энергоснабжающие и сетевые компании …».
    Из этих цитат нетрудно заметить, что первые 3 из 6 функций полностью повторяют требования к счетчикам АИИС КУЭ на оптовом рынке электроэнергии и мощности (ОРЭМ), которые не менялись с 2003 г. Функция № 5 является очевидной функцией счетчика при работе потребителя на розничных рынках электроэнергии (РРЭ) в условиях либеральной (рыночной) энергетики. Функция № 6 практически повторяет многочисленные определения понятия «умный дом», а функция № 4, провозглашенная в нашей стране, полностью соответствует желаниям сбытовых компаний найти наконец действенное средство воздействия на неплательщиков. При этом ясно, что неплатежи – не следствие отсутствия «умных счетчиков», а результат популистской политики правительства. Отключить физических (да и юридических) лиц невозможно, и эта функция счетчика, безусловно, останется невостребованной до внесения соответствующих изменений в нормативно-правовые акты.
    На функции № 4 следует остановиться особо. Она превращает измерительный прибор в управляющую систему, в АСУ, так как содержит все признаки такой системы: наличие измерительного компонента, решающего компонента (выдающего управляющие сигналы) и, в случае размещения коммутационных аппаратов внутри счетчика, органов управления. Причем явно или неявно, как и в любой системе управления, подразумевается обратная связь: заплатил – включат опять.
    Обоснованное мнение по поводу Smart Grid и Smart Metering высказал В.И. Гуревич в [2]. Приведем здесь цитаты из этой статьи с локальными ссылками на используемую литературу: «…Обратимся к истории. Впервые этот термин встретился в тексте статьи одного из западных специалистов в 1998 г. [1]. В названии статьи этот термин был впервые использован Массудом Амином и Брюсом Волленбергом в их публикации «К интеллектуальной сети» [2]. Первые применения этого термина на Западе были связаны с чисто рекламными названиями специальных контроллеров, предназначенных для управления режимом работы и синхронизации автономных ветрогенераторов (отличающихся нестабильным напряжением и частотой) с электрической сетью. Потом этот термин стал применяться, опять-таки как чисто рекламный ход, для обозначения микропроцессорных счетчиков электроэнергии, способных самостоятельно накапливать, обрабатывать, оценивать информацию и передавать ее по специальным каналам связи и даже через Интернет. Причем сами по себе контроллеры синхронизации ветрогенераторов и микропроцессорные счетчики электроэнергии были разработаны и выпускались различными фирмами еще до появления термина Smart Grid. Это название возникло намного позже как чисто рекламный трюк для привлечения покупателей и вначале использовалось лишь в этих областях техники. В последние годы его использование расширилось на системы сбора и обработки информации, мониторинга оборудования в электроэнергетике [3] …
    1. Janssen M. C. The Smart Grid Drivers. – PAC, June 2010, p. 77.
    2. Amin S. M., Wollenberg B. F. Toward a Smart Grid. – IEEE P&E Magazine, September/October, 2005.
    3. Gellings C. W. The Smart Grid. Enabling Energy Efficiency and Demand Response. – CRC Press, 2010. …».
    Таким образом, принимая во внимание столь различные мнения о предмете Smart Grid и Smart Metering, сетевая компания должна прежде всего определить понятие «интеллектуальная система измерения» для объекта измерений – электрической сети (как актива и технологической основы ОРЭМ и РРЭ) и представить ее предметную область именно для своего бизнеса.

    БИЗНЕС И «ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫЙ УЧЕТ»

    В результате изучения бизнес-процессов деятельности ряда сетевых компаний и взаимодействия на РРЭ сетевых, энергосбытовых компаний и исполнителей коммунальных услуг были сформулированы следующие исходные условия.
    1. В качестве главного признака новой интеллектуальной системы учета электроэнергии (ИСУЭ), отличающей ее от существующей системы коммерческого и технического учета электроэнергии, взято расширение функций, причем в систему вовлекаются принципиально новые функции: определение технических потерь, сведение балансов в режиме, близком к on-line, определение показателей надежности. Это позволит, среди прочего, получить необходимую информацию для решения режимных задач Smart Grid – оптимизации по реактивной мощности, управления качеством электроснабжения.
    2. Во многих случаях (помимо решения задач, традиционных для сетевой компании) рассматриваются устройства и системы управления потреблением у физических лиц, осуществляющие их ограничения и отключения за неплатежи (традиционные задачи так называемых систем AMI – Advanced Metering Infrastructure).
    Учитывая вышеизложенное, для электросетевой компании предлагается принимать следующее двойственное (по признаку предметной области) определение ИСУЭ:
    в отношении потребителей – физических лиц: «Интеллектуальная система измерений – это совокупность устройств управления нагрузкой, приборов учета, коммуникационного оборудования, каналов передачи данных, программного обеспечения, серверного оборудования, алгоритмов, квалифицированного персонала, которые обеспечивают достаточный объем информации и инструментов для управления потреблением электроэнергии согласно договорным обязательствам сторон с учетом установленных критериев энергоэффективности и надежности»;
    в отношении системы в целом: «Интеллектуальная система измерений – это автоматизированная комплексная система измерений электроэнергии (с возможностью измерений других энергоресурсов), определения учетных показателей и решения на их основе технологических и бизнес-задач, которая позволяет интегрировать различные информационные системы субъектов рынка и развиваться без ограничений в обозримом будущем».

    ЗАДАЧИ «ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО УЧЕТА»

    Далее мы будем основываться на том, что ИСУЭ позволит осуществить следующие функции в бытовом секторе:
    • дистанционное получение от каждой точки измерения (узла учета) у бытового потребителя сведений об отпущенной или потребленной электроэнергии;
    • расчет внутриобъектового (многоквартирный жилой дом, поселок) баланса поступления и потребления энергоресурсов с целью выявления технических и коммерческих потерь и принятия мер по эффективному энергосбережению;
    • контроль параметров поставляемых энергоресурсов с целью обнаружения и регистрации их отклонений от договорных значений;
    • обнаружение фактов несанкционированного вмешательства в работу приборов учета или изменения схем подключения электроснабжения;
    • применение санкций против злостных неплательщиков методом ограничения потребляемой мощности или полного отключения энергоснабжения;
    • анализ технического состояния и отказов приборов учета;
    • подготовка отчетных документов об электропотреблении;
    • интеграция с биллинговыми системами.

    «ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫЙ КОММЕРЧЕСКИЙ УЧЕТ»

    Остановимся подробно на одном из атрибутов ИСУЭ, который считаю ключевым для основного электросетевого бизнеса.
    Особенностью коммерческого учета электроэнергии (КУЭ) распределительных сетевых компаний является наличие двух сфер коммерческого оборота электроэнергии – ОРЭМ и РРЭ, которые хотя и сближаются в нормативном и организационном плане, но остаются пока существенно различными с точки зрения требований к КУЭ.
    Большинство сетевых компаний является субъектом как ОРЭМ, так и РРЭ. Соответственно и сам коммерческий учет в отношении требований к нему разделен на два вида:
    • коммерческий учет на ОРЭМ (технические средства – АИИС КУЭ);
    • коммерческий учет на РРЭ (технические средства – АСКУЭ).
    Кроме того, к коммерческому учету, т.е. к определению тех показателей, которые служат для начисления обязательств и требований сетевой компании (оплата услуг по транспорту электроэнергии, купля-продажа технологических потерь), следует отнести и измерения величин, необходимых для определения показателей надежности сети в отношении оказания услуг по передаче электроэнергии.
    Отметим, что сложившиеся технологии АИИС КУЭ и АСКУЭ по своей функциональной полноте (за исключением функции коммутации нагрузки внутри систем) – это технологии Smart Metering в том понимании, которое мы обсуждали выше. Поэтому далее будем считать эти понятия полностью совпадающими.
    Подсистема ИСУЭ на РРЭ, безусловно, самая сложная и трудоемкая часть всей интеллектуальной системы как с точки зрения организации сбора информации (включая измерительные системы (ИС) и средства связи в автоматизированных системах), так и с точки зрения объема точек поставки и соответственно средств измерений. Последние отличаются большим многообразием и сложностью контроля их и метрологических характеристик (МХ).
    Если технические требования к ИС на ОРЭМ и к ИС крупных потребителей (по крайней мере потребителей с присоединенной мощностью свыше 750 кВА) принципиально близки, то в отношении нормативного и организационного компонентов имеются сильные различия. Гармоничная их интеграция в среде разных компонентов – основная задача создания современной системы ИСУЭ любой сетевой компании.
    Особенностью коммерческого учета для нужд сетевого комплекса – основного бизнеса компании в отличие от учета электроэнергии потребителей, генерирующих источников и сбытовых компаний – является сам характер учетных показателей, вернее, одного из них – технологических потерь электроэнергии. Здесь трудность состоит в том, что границы балансовой принадлежности компании должны оснащаться средствами учета в интересах субъектов рынка – участников обращения электроэнергии, и по правилам, установленным для них, будь то ОРЭМ или РРЭ. А к измерению и учету важнейшего собственного учетного показателя, потерь, отдельные нормативные требования не предъявляются, хотя указанные показатели должны определяться по своим технологиям.
    При этом сегодня для эффективного ведения бизнеса перед сетевыми компаниями, по мнению автора, стоит задача корректного определения часовых балансов в режиме, близком к on-line, в условиях, когда часть счетчиков (со стороны ОРЭМ) имеют автоматические часовые измерения электроэнергии, а подавляющее большинство (по количеству) счетчиков на РРЭ (за счет физических лиц и мелкомоторных потребителей) не позволяют получать такие измерения. Актуальность корректного определения фактических потерь следует из необходимости покупки их объема, не учтенного при установлении тарифов на услуги по передаче электроэнергии, а также предоставления информации для решения задач Smart Grid.
    В то же время специалистами-практиками часто ставится под сомнение практическая востребованность определения технологических потерь и их составляющих в режиме on-line. Учитывая это мнение, которое не согласуется с разрабатываемыми стратегиями Smart Grid, целесообразно оставить окончательное решение при разработке ИСУЭ за самой компанией.
    Cистемы АИИС КУЭ сетевых компаний никогда не создавались целенаправленно для решения самых насущных для них задач, таких как:
    1. Коммерческая задача купли-продажи потерь – качественного (прозрачного и корректного в смысле метрологии и требований действующих нормативных документов) инструментального или расчетно-инструментального определения технологических потерь электроэнергии вместе с их составляющими – техническими потерями и потреблением на собственные и хозяйственные нужды сети.
    2. Коммерческая задача по определению показателей надежности электроснабжения потребителей.
    3. Управленческая задача – получение всех установленных учетной политикой компании балансов электроэнергии и мощности по уровням напряжения, по филиалам, по от-дельным подстанциям и группам сетевых элементов, а также КПЭ, связанных с оборотом электроэнергии и оказанием услуг в натуральном выражении.
    Не ставилась и задача технологического обеспечения возможного в перспективе бизнеса сетевых компаний – предоставления услуг оператора коммерческого учета (ОКУ) субъектам ОРЭМ и РРЭ на территории обслуживания компании.
    Кроме того, необходимо упорядочить систему учета для определения коммерческих показателей в отношении определения обязательств и требований оплаты услуг по транспорту электроэнергии и гармонизировать собственные интересы и интересы смежных субъектов ОРЭМ и РРЭ в рамках существующей системы взаимодействий и возможной системы взаимодействий с введением института ОКУ.
    Именно исходя из этих целей (не забывая при этом про коммерческие учетные показатели смежных субъектов рынка в той мере, какая требуется по обязательствам компании), и нужно строить подлинно интеллектуальную измерительную систему. Иными словами, интеллект измерений – это главным образом интеллект решения технологических задач, необходимых компании.
    По сути, при решении нового круга задач в целевой модели интеллектуального учета будет реализован принцип придания сетевой компании статуса (функций) ОКУ в зоне обслуживания. Этот статус формально прописан в действующей редакции Правил розничных рынков (Постановление Правительства РФ № 530 от 31.08.2006), однако на практике не осуществляется в полном объеме как из-за отсутствия необходимой технологической базы, так и из-за организационных трудностей.
    Таким образом, сетевая компания должна сводить баланс по своей территории на новой качественной ступени – оперативно, прозрачно и полно. А это означает сбор информации от всех присоединенных к сети субъектов рынка, формирование учетных показателей и передачу их тем же субъектам для определения взаимных обязательств и требований.
    Такой подход предполагает не только новую схему расстановки приборов в соответствии с комплексным решением всех поставленных технологами задач, но и новые функциональные и метрологические требования к измерительным приборам.

    ПРЕИМУЩЕСТВА ИСУЭ

    Внедрение ИСУЭ даст новые широкие возможности для всех участников ОРЭМ и РРЭ в зоне обслуживания электросетевой компании.
    Для самой компании:
    1. Повышение эффективности существующего бизнеса.
    2. Возможности новых видов бизнеса – ОКУ, регистратор единой группы точек поставки (ГТП), оператор заправки электрического транспорта и т.п.
    3. Обеспечение внедрения технологий Smart grid.
    4. Создание и развитие программно-аппаратного комплекса (с сервисно-ориентированной архитектурой) и ИС, снимающих ограничения на развитие технологий и бизнеса в долгосрочной перспективе.
    Для энергосбытовой деятельности:
    1. Автоматический мониторинг потребления.
    2. Легкое определение превышения фактических показателей над планируемыми.
    3. Определение неэффективных производств и процессов.
    4. Биллинг.
    5. Мониторинг коэффициента мощности.
    6. Мониторинг показателей качества (напряжение и частота).
    Для обеспечения бизнеса – услуги для генерирующих, сетевых, сбытовых компаний и потребителей:
    1. Готовый вариант на все случаи жизни.
    2. Надежность.
    3. Гарантия качества услуг.
    4. Оптимальная и прозрачная стоимость услуг сетевой компании.
    5. Постоянное внедрение инноваций.
    6. Повышение «интеллекта» при работе на ОРЭМ и РРЭ.
    7. Облегчение технологического присоединения энергопринимающих устройств субъектов ОРЭМ и РРЭ.
    8. Качественный консалтинг по всем вопросам электроснабжения и энергосбережения.
    Успешная реализации перечисленных задач возможна только на базе информационно-технологической системы (программно-аппаратного комплекса) наивысшего достигнутого на сегодняшний день уровня интеграции со всеми возможными информационными системами субъектов рынка – измерительно-учетными как в отношении электроэнергии, так и (в перспективе) в отношении других энергоресурсов.

    ЛИТЕРАТУРА

    1. Новиков В.В. Интеллектуальные измерения на службе энергосбережения // Энергоэксперт. 2011. № 3.
    2. Гуревич В.И. Интеллектуальные сети: новые перспективы или новые проблемы? // Электротехнический рынок. 2010. № 6.

    [ http://www.news.elteh.ru/arh/2011/71/14.php]

    Тематики

    EN

    Русско-английский словарь нормативно-технической терминологии > интеллектуальный учет электроэнергии

  • 15 smart metering

    1. интеллектуальный учет электроэнергии

     

    интеллектуальный учет электроэнергии
    -
    [Интент]

    Учет электроэнергии

    Понятия «интеллектуальные измерения» (Smart Metering), «интеллектуальный учет», «интеллектуальный счетчик», «интеллектуальная сеть» (Smart Grid), как все нетехнические, нефизические понятия, не имеют строгой дефиниции и допускают произвольные толкования. Столь же нечетко определены и задачи Smart Metering в современных электрических сетях.
    Нужно ли использовать эти термины в такой довольно консервативной области, как электроэнергетика? Что отличает новые системы учета электроэнергии и какие функции они должны выполнять? Об этом рассуждает Лев Константинович Осика.

    SMART METERING – «ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫЙ УЧЕТ» ЭЛЕКТРОЭНЕРГИИ

    Определения и задачи
    По многочисленным публикациям в СМИ, выступлениям на конференциях и совещаниях, сложившемуся обычаю делового оборота можно сделать следующие заключения:
    • «интеллектуальные измерения» производятся у потребителей – физических лиц, проживающих в многоквартирных домах или частных домовладениях;
    • основная цель «интеллектуальных измерений» и реализующих их «интеллектуальных приборов учета» в России – повышение платежной дисциплины, борьба с неплатежами, воровством электроэнергии;
    • эти цели достигаются путем так называемого «управления электропотреблением», под которым подразумеваются ограничения и отключения неплательщиков;
    • средства «управления электропотреблением» – коммутационные аппараты, получающие команды на включение/отключение, как правило, размещаются в одном корпусе со счетчиком и представляют собой его неотъемлемую часть.
    Главным преимуществом «интеллектуального счетчика» в глазах сбытовых компаний является простота осуществления отключения (ограничения) потребителя за неплатежи (или невнесенную предоплату за потребляемую электроэнергию) без применения физического воздействия на существующие вводные выключатели в квартиры (коттеджи).
    В качестве дополнительных возможностей, стимулирующих установку «интеллектуальных приборов учета», называются:
    • различного рода интеграция с измерительными приборами других энергоресурсов, с биллинговыми и информационными системами сбытовых и сетевых компаний, муниципальных администраций и т.п.;
    • расширенные возможности отображения на дисплее счетчика всей возможной (при первичных измерениях токов и напряжений) информации: от суточного графика активной мощности, напряжения, частоты до показателей надежности (времени перерывов в питании) и денежных показателей – стоимости потребления, оставшейся «кредитной линии» и пр.;
    • двухсторонняя информационная (и управляющая) связь сбытовой компании и потребителя, т.е. передача потребителю различных сообщений, дистанционная смена тарифа, отключение или ограничение потребления и т.п.

    ЧТО ТАКОЕ «ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫЕ ИЗМЕРЕНИЯ»?

    Приведем определение, данное в тематическом докладе комитета ЭРРА «Нормативные аспекты СМАРТ ИЗМЕРЕНИЙ», подготовленном известной международной компанией КЕМА:
    «…Для ясности необходимо дать правильное определение смарт измерениям и описать организацию инфраструктуры смарт измерений. Необходимо отметить, что между смарт счетчиком и смарт измерением существует большая разница. Смарт счетчик – это отдельный прибор, который установлен в доме потребителя и в основном измеряет потребление энергии потребителем. Смарт измерения – это фактическое применение смарт счетчиков в большем масштабе, то есть применение общего принципа вместо отдельного прибора. Однако, если рассматривать пилотные проекты смарт измерений или национальные программы смарт измерений, то иногда можно найти разницу в определении смарт измерений. Кроме того, также часто появляются такие термины, как автоматическое считывание счетчика (AMR) и передовая инфраструктура измерений (AMI), особенно в США, в то время как в ЕС часто используется достаточно туманный термин «интеллектуальные системы измерений …».
    Представляют интерес и высказывания В.В. Новикова, начальника лаборатории ФГУП ВНИИМС [1]: «…Это автоматизированные системы, которые обеспечивают и по-требителям, и сбытовым компаниям контроль и управление потреблением энергоресурсов согласно установленным критериям оптимизации энергосбережения. Такие измерения называют «интеллектуальными измерениями», или Smart Metering, как принято за рубежом …
    …Основные признаки Smart Metering у счетчиков электрической энергии. Их шесть:
    1. Новшества касаются в меньшей степени принципа измерений электрической энергии, а в большей – функциональных возможностей приборов.
    2. Дополнительными функциями выступают, как правило, измерение мощности за короткие периоды, коэффициента мощности, измерение времени, даты и длительности провалов и отсутствия питающего напряжения.
    3. Счетчики имеют самодиагностику и защиту от распространенных методов хищения электроэнергии, фиксируют в журнале событий моменты вскрытия кожуха, крышки клеммной колодки, воздействий сильного магнитного поля и других воздействий как на счетчик, его информационные входы и выходы, так и на саму электрическую сеть.
    4. Наличие функций для управления нагрузкой и подачи команд на включение и отключение электрических приборов.
    5. Более удобные и прозрачные функции для потребителей и энергоснабжающих организаций, позволяющие выбирать вид тарифа и энергосбытовую компанию в зависимости от потребностей в энергии и возможности ее своевременно оплачивать.
    6. Интеграция измерений и учета всех энергоресурсов в доме для выработки решений, минимизирующих расходы на оплату энергоресурсов. В эту стратегию вовлекаются как отдельные потребители, так и управляющие компании домами, энергоснабжающие и сетевые компании …».
    Из этих цитат нетрудно заметить, что первые 3 из 6 функций полностью повторяют требования к счетчикам АИИС КУЭ на оптовом рынке электроэнергии и мощности (ОРЭМ), которые не менялись с 2003 г. Функция № 5 является очевидной функцией счетчика при работе потребителя на розничных рынках электроэнергии (РРЭ) в условиях либеральной (рыночной) энергетики. Функция № 6 практически повторяет многочисленные определения понятия «умный дом», а функция № 4, провозглашенная в нашей стране, полностью соответствует желаниям сбытовых компаний найти наконец действенное средство воздействия на неплательщиков. При этом ясно, что неплатежи – не следствие отсутствия «умных счетчиков», а результат популистской политики правительства. Отключить физических (да и юридических) лиц невозможно, и эта функция счетчика, безусловно, останется невостребованной до внесения соответствующих изменений в нормативно-правовые акты.
    На функции № 4 следует остановиться особо. Она превращает измерительный прибор в управляющую систему, в АСУ, так как содержит все признаки такой системы: наличие измерительного компонента, решающего компонента (выдающего управляющие сигналы) и, в случае размещения коммутационных аппаратов внутри счетчика, органов управления. Причем явно или неявно, как и в любой системе управления, подразумевается обратная связь: заплатил – включат опять.
    Обоснованное мнение по поводу Smart Grid и Smart Metering высказал В.И. Гуревич в [2]. Приведем здесь цитаты из этой статьи с локальными ссылками на используемую литературу: «…Обратимся к истории. Впервые этот термин встретился в тексте статьи одного из западных специалистов в 1998 г. [1]. В названии статьи этот термин был впервые использован Массудом Амином и Брюсом Волленбергом в их публикации «К интеллектуальной сети» [2]. Первые применения этого термина на Западе были связаны с чисто рекламными названиями специальных контроллеров, предназначенных для управления режимом работы и синхронизации автономных ветрогенераторов (отличающихся нестабильным напряжением и частотой) с электрической сетью. Потом этот термин стал применяться, опять-таки как чисто рекламный ход, для обозначения микропроцессорных счетчиков электроэнергии, способных самостоятельно накапливать, обрабатывать, оценивать информацию и передавать ее по специальным каналам связи и даже через Интернет. Причем сами по себе контроллеры синхронизации ветрогенераторов и микропроцессорные счетчики электроэнергии были разработаны и выпускались различными фирмами еще до появления термина Smart Grid. Это название возникло намного позже как чисто рекламный трюк для привлечения покупателей и вначале использовалось лишь в этих областях техники. В последние годы его использование расширилось на системы сбора и обработки информации, мониторинга оборудования в электроэнергетике [3] …
    1. Janssen M. C. The Smart Grid Drivers. – PAC, June 2010, p. 77.
    2. Amin S. M., Wollenberg B. F. Toward a Smart Grid. – IEEE P&E Magazine, September/October, 2005.
    3. Gellings C. W. The Smart Grid. Enabling Energy Efficiency and Demand Response. – CRC Press, 2010. …».
    Таким образом, принимая во внимание столь различные мнения о предмете Smart Grid и Smart Metering, сетевая компания должна прежде всего определить понятие «интеллектуальная система измерения» для объекта измерений – электрической сети (как актива и технологической основы ОРЭМ и РРЭ) и представить ее предметную область именно для своего бизнеса.

    БИЗНЕС И «ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫЙ УЧЕТ»

    В результате изучения бизнес-процессов деятельности ряда сетевых компаний и взаимодействия на РРЭ сетевых, энергосбытовых компаний и исполнителей коммунальных услуг были сформулированы следующие исходные условия.
    1. В качестве главного признака новой интеллектуальной системы учета электроэнергии (ИСУЭ), отличающей ее от существующей системы коммерческого и технического учета электроэнергии, взято расширение функций, причем в систему вовлекаются принципиально новые функции: определение технических потерь, сведение балансов в режиме, близком к on-line, определение показателей надежности. Это позволит, среди прочего, получить необходимую информацию для решения режимных задач Smart Grid – оптимизации по реактивной мощности, управления качеством электроснабжения.
    2. Во многих случаях (помимо решения задач, традиционных для сетевой компании) рассматриваются устройства и системы управления потреблением у физических лиц, осуществляющие их ограничения и отключения за неплатежи (традиционные задачи так называемых систем AMI – Advanced Metering Infrastructure).
    Учитывая вышеизложенное, для электросетевой компании предлагается принимать следующее двойственное (по признаку предметной области) определение ИСУЭ:
    в отношении потребителей – физических лиц: «Интеллектуальная система измерений – это совокупность устройств управления нагрузкой, приборов учета, коммуникационного оборудования, каналов передачи данных, программного обеспечения, серверного оборудования, алгоритмов, квалифицированного персонала, которые обеспечивают достаточный объем информации и инструментов для управления потреблением электроэнергии согласно договорным обязательствам сторон с учетом установленных критериев энергоэффективности и надежности»;
    в отношении системы в целом: «Интеллектуальная система измерений – это автоматизированная комплексная система измерений электроэнергии (с возможностью измерений других энергоресурсов), определения учетных показателей и решения на их основе технологических и бизнес-задач, которая позволяет интегрировать различные информационные системы субъектов рынка и развиваться без ограничений в обозримом будущем».

    ЗАДАЧИ «ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО УЧЕТА»

    Далее мы будем основываться на том, что ИСУЭ позволит осуществить следующие функции в бытовом секторе:
    • дистанционное получение от каждой точки измерения (узла учета) у бытового потребителя сведений об отпущенной или потребленной электроэнергии;
    • расчет внутриобъектового (многоквартирный жилой дом, поселок) баланса поступления и потребления энергоресурсов с целью выявления технических и коммерческих потерь и принятия мер по эффективному энергосбережению;
    • контроль параметров поставляемых энергоресурсов с целью обнаружения и регистрации их отклонений от договорных значений;
    • обнаружение фактов несанкционированного вмешательства в работу приборов учета или изменения схем подключения электроснабжения;
    • применение санкций против злостных неплательщиков методом ограничения потребляемой мощности или полного отключения энергоснабжения;
    • анализ технического состояния и отказов приборов учета;
    • подготовка отчетных документов об электропотреблении;
    • интеграция с биллинговыми системами.

    «ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫЙ КОММЕРЧЕСКИЙ УЧЕТ»

    Остановимся подробно на одном из атрибутов ИСУЭ, который считаю ключевым для основного электросетевого бизнеса.
    Особенностью коммерческого учета электроэнергии (КУЭ) распределительных сетевых компаний является наличие двух сфер коммерческого оборота электроэнергии – ОРЭМ и РРЭ, которые хотя и сближаются в нормативном и организационном плане, но остаются пока существенно различными с точки зрения требований к КУЭ.
    Большинство сетевых компаний является субъектом как ОРЭМ, так и РРЭ. Соответственно и сам коммерческий учет в отношении требований к нему разделен на два вида:
    • коммерческий учет на ОРЭМ (технические средства – АИИС КУЭ);
    • коммерческий учет на РРЭ (технические средства – АСКУЭ).
    Кроме того, к коммерческому учету, т.е. к определению тех показателей, которые служат для начисления обязательств и требований сетевой компании (оплата услуг по транспорту электроэнергии, купля-продажа технологических потерь), следует отнести и измерения величин, необходимых для определения показателей надежности сети в отношении оказания услуг по передаче электроэнергии.
    Отметим, что сложившиеся технологии АИИС КУЭ и АСКУЭ по своей функциональной полноте (за исключением функции коммутации нагрузки внутри систем) – это технологии Smart Metering в том понимании, которое мы обсуждали выше. Поэтому далее будем считать эти понятия полностью совпадающими.
    Подсистема ИСУЭ на РРЭ, безусловно, самая сложная и трудоемкая часть всей интеллектуальной системы как с точки зрения организации сбора информации (включая измерительные системы (ИС) и средства связи в автоматизированных системах), так и с точки зрения объема точек поставки и соответственно средств измерений. Последние отличаются большим многообразием и сложностью контроля их и метрологических характеристик (МХ).
    Если технические требования к ИС на ОРЭМ и к ИС крупных потребителей (по крайней мере потребителей с присоединенной мощностью свыше 750 кВА) принципиально близки, то в отношении нормативного и организационного компонентов имеются сильные различия. Гармоничная их интеграция в среде разных компонентов – основная задача создания современной системы ИСУЭ любой сетевой компании.
    Особенностью коммерческого учета для нужд сетевого комплекса – основного бизнеса компании в отличие от учета электроэнергии потребителей, генерирующих источников и сбытовых компаний – является сам характер учетных показателей, вернее, одного из них – технологических потерь электроэнергии. Здесь трудность состоит в том, что границы балансовой принадлежности компании должны оснащаться средствами учета в интересах субъектов рынка – участников обращения электроэнергии, и по правилам, установленным для них, будь то ОРЭМ или РРЭ. А к измерению и учету важнейшего собственного учетного показателя, потерь, отдельные нормативные требования не предъявляются, хотя указанные показатели должны определяться по своим технологиям.
    При этом сегодня для эффективного ведения бизнеса перед сетевыми компаниями, по мнению автора, стоит задача корректного определения часовых балансов в режиме, близком к on-line, в условиях, когда часть счетчиков (со стороны ОРЭМ) имеют автоматические часовые измерения электроэнергии, а подавляющее большинство (по количеству) счетчиков на РРЭ (за счет физических лиц и мелкомоторных потребителей) не позволяют получать такие измерения. Актуальность корректного определения фактических потерь следует из необходимости покупки их объема, не учтенного при установлении тарифов на услуги по передаче электроэнергии, а также предоставления информации для решения задач Smart Grid.
    В то же время специалистами-практиками часто ставится под сомнение практическая востребованность определения технологических потерь и их составляющих в режиме on-line. Учитывая это мнение, которое не согласуется с разрабатываемыми стратегиями Smart Grid, целесообразно оставить окончательное решение при разработке ИСУЭ за самой компанией.
    Cистемы АИИС КУЭ сетевых компаний никогда не создавались целенаправленно для решения самых насущных для них задач, таких как:
    1. Коммерческая задача купли-продажи потерь – качественного (прозрачного и корректного в смысле метрологии и требований действующих нормативных документов) инструментального или расчетно-инструментального определения технологических потерь электроэнергии вместе с их составляющими – техническими потерями и потреблением на собственные и хозяйственные нужды сети.
    2. Коммерческая задача по определению показателей надежности электроснабжения потребителей.
    3. Управленческая задача – получение всех установленных учетной политикой компании балансов электроэнергии и мощности по уровням напряжения, по филиалам, по от-дельным подстанциям и группам сетевых элементов, а также КПЭ, связанных с оборотом электроэнергии и оказанием услуг в натуральном выражении.
    Не ставилась и задача технологического обеспечения возможного в перспективе бизнеса сетевых компаний – предоставления услуг оператора коммерческого учета (ОКУ) субъектам ОРЭМ и РРЭ на территории обслуживания компании.
    Кроме того, необходимо упорядочить систему учета для определения коммерческих показателей в отношении определения обязательств и требований оплаты услуг по транспорту электроэнергии и гармонизировать собственные интересы и интересы смежных субъектов ОРЭМ и РРЭ в рамках существующей системы взаимодействий и возможной системы взаимодействий с введением института ОКУ.
    Именно исходя из этих целей (не забывая при этом про коммерческие учетные показатели смежных субъектов рынка в той мере, какая требуется по обязательствам компании), и нужно строить подлинно интеллектуальную измерительную систему. Иными словами, интеллект измерений – это главным образом интеллект решения технологических задач, необходимых компании.
    По сути, при решении нового круга задач в целевой модели интеллектуального учета будет реализован принцип придания сетевой компании статуса (функций) ОКУ в зоне обслуживания. Этот статус формально прописан в действующей редакции Правил розничных рынков (Постановление Правительства РФ № 530 от 31.08.2006), однако на практике не осуществляется в полном объеме как из-за отсутствия необходимой технологической базы, так и из-за организационных трудностей.
    Таким образом, сетевая компания должна сводить баланс по своей территории на новой качественной ступени – оперативно, прозрачно и полно. А это означает сбор информации от всех присоединенных к сети субъектов рынка, формирование учетных показателей и передачу их тем же субъектам для определения взаимных обязательств и требований.
    Такой подход предполагает не только новую схему расстановки приборов в соответствии с комплексным решением всех поставленных технологами задач, но и новые функциональные и метрологические требования к измерительным приборам.

    ПРЕИМУЩЕСТВА ИСУЭ

    Внедрение ИСУЭ даст новые широкие возможности для всех участников ОРЭМ и РРЭ в зоне обслуживания электросетевой компании.
    Для самой компании:
    1. Повышение эффективности существующего бизнеса.
    2. Возможности новых видов бизнеса – ОКУ, регистратор единой группы точек поставки (ГТП), оператор заправки электрического транспорта и т.п.
    3. Обеспечение внедрения технологий Smart grid.
    4. Создание и развитие программно-аппаратного комплекса (с сервисно-ориентированной архитектурой) и ИС, снимающих ограничения на развитие технологий и бизнеса в долгосрочной перспективе.
    Для энергосбытовой деятельности:
    1. Автоматический мониторинг потребления.
    2. Легкое определение превышения фактических показателей над планируемыми.
    3. Определение неэффективных производств и процессов.
    4. Биллинг.
    5. Мониторинг коэффициента мощности.
    6. Мониторинг показателей качества (напряжение и частота).
    Для обеспечения бизнеса – услуги для генерирующих, сетевых, сбытовых компаний и потребителей:
    1. Готовый вариант на все случаи жизни.
    2. Надежность.
    3. Гарантия качества услуг.
    4. Оптимальная и прозрачная стоимость услуг сетевой компании.
    5. Постоянное внедрение инноваций.
    6. Повышение «интеллекта» при работе на ОРЭМ и РРЭ.
    7. Облегчение технологического присоединения энергопринимающих устройств субъектов ОРЭМ и РРЭ.
    8. Качественный консалтинг по всем вопросам электроснабжения и энергосбережения.
    Успешная реализации перечисленных задач возможна только на базе информационно-технологической системы (программно-аппаратного комплекса) наивысшего достигнутого на сегодняшний день уровня интеграции со всеми возможными информационными системами субъектов рынка – измерительно-учетными как в отношении электроэнергии, так и (в перспективе) в отношении других энергоресурсов.

    ЛИТЕРАТУРА

    1. Новиков В.В. Интеллектуальные измерения на службе энергосбережения // Энергоэксперт. 2011. № 3.
    2. Гуревич В.И. Интеллектуальные сети: новые перспективы или новые проблемы? // Электротехнический рынок. 2010. № 6.

    [ http://www.news.elteh.ru/arh/2011/71/14.php]

    Тематики

    EN

    Англо-русский словарь нормативно-технической терминологии > smart metering

  • 16 концепт

    КОНЦЕПТ ( від лат. conceptus - поняття) - 1) Термін середньовічної схоластичної філософії і логіки, що позначав загальне в одиничних предметах, на основі якого виникає поняття, виражене словом. У дискусіях про універсали концептуалісти заперечували існування загальних понять незалежно від окремих речей. Але на відміну від номіналістів, котрі трактували загальне лише як ім'я і ніщо більше, концептуалісти проголошували, що загальне в окремих предметах не є тільки одне ім'я, а й значення цього імені (voxet significatio). Концептуалісти твердили, що в одиничних речах існує дещо спільне, загальне, на основі чого в розумі виникає К. - особливе загальне поняття, виражене словом Ц. е загальне, виражене К. (роди і види), існує лише в розумі, а не в самій дійсності, воно не має самостійної онтологічної реальності. Родоначальником концептуалізму і творцем терміна "К." був Абеляр. У новій філософії проблемами К. займався Локк, який пояснював походження універсалій діяльністю розуму О. станній із подібності, що спостерігається між речами, робить передумову для утворення абстрактних загальних ідей і встановлює їх у розумі разом з відповідними їм назвами. У сучасній філософії під К. розуміють поняття - ідею, що містить у собі певний підхід до дійсності Р. озгортання змісту К. у системі суджень утворює концепцію. 2) У логічній семантиці - смисл імені, інтенційні значення імені (знака), або інтенсіонал. У сучасній семантиці замість терміна "поняття" вживається термін "К.", який знаходиться у тому ж категоріальному ряду, що й термін "значення слова". Однак якщо значення слова розглядається в системі мовних зв'язків, то К. - у системі логічних відношень і форм, котрі досліджуються як у мовознавсті, так і в логіці.
    Д. Кирик

    Філософський енциклопедичний словник > концепт

  • 17 закономірності динамічні та статистичні

    ЗАКОНОМІРНОСТІ (закони) ДИНАМІЧНІ та СТАТИСТИЧНІ - два основних типи опису (виразу) регулярностей (причинних зв'язків, залежностей, відношень, кореляцій), що виявляються в природному та соціальному світі. З.д. та с. характеризують різні типи розуміння причинних відношень, різні способи пояснення та передбачення явищ. Динамічний закон реалізує ідею однозначного (необхідного) причинного зв'язку: певна причина А необхідно зумовлює певний наслідок В. Тобто для даного об'єкта (явища, сутності) за даних умов здійснюються точно визначені ситуації (події, явища). В кількісній формі динамічний закон фіксує однозначний зв'язок значень деяких величин: точне значення одних величин зумовлює точне значення інших величин. В класичній фізиці динамічні закони описували рух планет, механічні, термодинамічні та електромагнітні явища і мали статус єдино адекватної форми законів природи. Абсолютизація ідеалу динамічних законів привела до т. зв. "лапласівського детермінізму" (світ розглядали визначеним у всіх деталях і повністю обчислюваним на основі рівнянь механіки Ньютона). Проте вже в XVII ст. виникає статистика і формується при дослідженні соціальних явищ (народжуваність, смертність, страхова справа) уявлення про статистичні закономірності. Особливого поширення ці уявлення набули завдяки працям бельг. вченого Кетле (XIX ст.) С. татистичні закони стосуються опису т. зв. "масових" (колективних) явищ, істотно обмежуючи поняття однозначної причинності: сукупність подій масового явища розглядають як наслідок багатоманітності комплексу причин, у якій поряд з причинами загальними, сталими (вони визначають саме існування масової сукупності як деякої цілісності) діють випадкові причини, що визначають індивідуальність окремих елементів сукупності. Статистичний опис спирається на т. зв. "закон великих чисел": чим більша чисельність елементів спостережуваного масового явища, тим з більшою повнотою і необхідністю виявляється деяка загальна закономірність, спільна для всієї сукупності подій даного типу (напр., у вигляді т. зв. "середніх величин"), у той час як відхилення окремих індивідуальних випадків "компенсують" одне одного. Свого точного виразу "закон великих чисел" набуває за допомогою математичного апарату теорії ймовірностей. Статистичний закон не дає однозначних передбачень, що стосуються окремих елементів масового явища, і визначає імовірнісний розподіл значень певної величини в індивідуальних випадках. Тому статистичні закони розглядають як імовірнісні закономірності. В XX ст. з переходом до некласичної та постнекласичної науки визначилася фундаментальна роль статистичних (імовірнісних) законів не лише в фізиці (атомна фізика), а й у біології (генетика), кібернетиці, соціогуманітарних науках, синергетиці. Філософські дискусії навколо проблеми гносеологічного статусу статистичних законів засвідчили, що динамічні закони є ідеалізаціями, які "приховують" за собою певні статистики, випадковість і масові явища. Водночас виявилася своєрідна доповняльність двох типів законів для опису складних, здатних до еволюції та самоорганізації систем (синергетика).
    В. Свириденко

    Філософський енциклопедичний словник > закономірності динамічні та статистичні

  • 18 інститути соціальні

    ІНСТИТУТИ СОЦІАЛЬНІ - поняття, запроваджене Спенсером для характеристики основних підсистем суспільства як цілісного і водночас внутрішньо структурованого складного утворення. Ґрунтуючись на розумінні суспільства як своєрідного організму, Спенсер тлумачив І.с. як властиві означеному організму і внутрішньо пов'язані між собою органи, що виконують важливі життєві функції регулювання та стабілізації соціальних процесів і підтримання стану їх взаємозбалансованості. Спенсер виділяв три основних типи І.с.: 1) ті, що забезпечують продовження людського роду (шлюб та сім'я); 2) розподільчі (економічні); 3) регулятивні (релігія, політичні організації тощо). З плином часу уявлення про І.с. істотно змінилися, але саме поняття стійко увійшло в науковий обіг Н. ині І.с. розглядаються як багатомірне суспільне утворення, найважливішими складовими якого є: а) притаманний відповідному І.с. рівень, різновид чи локалізовані формоутворення суспільної свідомості, що можуть характеризуватися наявністю специфічних для них знань, концепцій, теорій, поглядів, переконань, принципів тощо; б) сукупність властивих даному І.с. форм діяльності; в) система характерних для нього відносин, взаємин і стосунків між людьми; г) стійкий комплекс формальних і неформальних правил, цінностей, норм, установок та інших притаманних І.с. регулятивів, що взаємоузгоджують форми діяльності й відносин між людьми у відповідній системі соціальних ролей та статусів; д) специфічна для певного І.с. мережа організацій, закладів та установ І. нституалізація життєдіяльності суспільств, міра втілення в системах І.с. тих чи тих цінностей, інтерналізації інституціональних функцій і ролей в мотиваційні структури членів суспільства постає як один з істотних показників рівня самоствердження та самореалізації відповідних історичних культур чи цивілізацій. За сферами дії та функціями І.с. поділяються на реляційні, що визначають рольову структуру суспільства за найрізноманітнішими засадами - від віку та статі до особливостей задатків, здібностей та фаху; регулятивні, які визначають припустимі межі незалежних щодо суспільних норм дій, спрямованих на реалізацію індивідуальних чи групових потреб, інтересів і цілей, та санкції, що карають за порушення цих меж; культурні, пов'язані з суспільною психологією, ідеологією, релігією, філософією, мистецтвом, освітою тощо; інтегративні, призначення яких - належне виконання соціальних ролей, відповідальних за забезпечення інтересів та цілей історичних спільнот і суспільств як цілісностей. У певному ракурсі зміна тої чи тої соціальної системи постає як модифікація І.с., що відбувається внаслідок сукупної дії ендогенних, внутріінституціональних та екзогенних, зовнішніх чинників, при домінантній ролі, за певних конкретно-історичних обставин, однієї з даних двох груп детермінант. У процесі переходу суспільств від доіндустріальної стадії до індустріальної та постіндустріальної традиційні І.с. поступаються місцем сучасним. Якщо традиційні І.с. визначаються передусім аскриптивністю і партикуляризмом, тобто ґрунтуються на жорстко заданих ритуалом та звичаєм правилах дії та поведінки й родинних зв'язках, то в новітніх суспільствах домінуючими стають І.с., що забезпечують інтерналізацію цінностей компетентності, незалежності, особистої відповідальності й раціональності, уможливлюють вільніший моральний і психологічний вибір індивідам, що призводить, однак, до піднесення ступеня аномічності суспільних систем атомізації осіб, їх взаємного дистанціювання, тобто має знову ж таки складний, суперечливий характер.

    Філософський енциклопедичний словник > інститути соціальні

  • 19 категорії діалектики

    КАТЕГОРІЇ ДІАЛЕКТИКИ - всезагальні філософські поняття, за допомогою яких розкривається суперечливий характер буття, його єдність і різноманітність, змінюваність і самозбереження Р. озглядувані в онтологічному плані, К.д. фіксують об'єктивну несумісність і, в той же час, нерозривність сторін буття ("протилежність", "єдність протилежностей", "рух", "розвиток" і т.п.). Як форми логічного пізнання, вони характеризують рух мислення через логічні суперечності, що не можуть бути усунені існуючими формальними методами і потребують сутнісного аналізу досліджуваної ситуації, як це має місце, наприклад, в апоріях Зенона, антиноміях Канта, логіці Гегеля, "Капіталі" Маркса, деяких софізмах, тезах про корпускулярно-хвильову подвійність мікрооб'єктів, тваринно-соціальну сутність людини та ін., у випадках дослідження перехідних і "межових" ситуацій і т.д. (абстрактне, або розсудкове, негативно-розумне, позитивно-розумне мислення; теза, атитеза, синтез; чуттєво- конкретне, абстрактне, мислено-конкретне). Рух пізнання відбувається в цьому разі за законами не формальної, а діалектичної логіки, змінюючи одні форми раціонального мислення на інші і синтезуючи їх. В гносеологічному аспекті К. д. можна систематизувати на ті, що характеризують рух (тотожність - відмінність, перервне - неперервне, конечне - безконечне, одиничне - загальне, абсолютне - відносне, внутрішнє - зовнішнє та ін.), становлення і деградацію (буття - небуття - становлення; якість - кількість - міра; старе - нове - оновлення; покладання - заперечення - зняття; минуле - сучасне - майбутнє; виникнення - зникнення - відродження та ін.) та розвиток. Серед останніх виділяють категорії детермінації (безпосереднє - опосередковане; причина - наслідок; умова - обумовлене; необхідність - випадковість; можливість - дійсність та ін.) та категорії формоутворення (форма - зміст; частина - ціле; елементи - структура; стан - функція та ін.). У відповідності зі зміною системи філософських категорій в цілому (досить згадати відмінність систем категорій Платона,Аристотеля, Канта і Гегеля) К. д. перебувають У русі, відповідно до накопичення знань про суперечності, відкриття їх нових форм і узагальнення цієї інформації. На цьому шляху певні поняття втрачають статус К. д. (як це сталося у Новий час з рядом категорій теологічної діалектики), інші набувають категоріального статусу. Сьогодні на шляху до цього перебувають такі поняття, як "самоідентичність", "подія", "конфлікт", "катастрофа", "синергія", "тотальність", "сизигія", "межовість" та ін. Взагалі ж, оскільки філософське знання, як граничне, має антиномічний характер за самою своєю сутністю, між категоріями філософії і К.д. немає різких меж. В різних філософських системах, в залежності від акцентів на тих чи тих суперечностях буття, різні комплекси категорій можуть відігравати домінуючу роль як К.д. Історичний процес лише виявляє різні способи цього домінування.

    Філософський енциклопедичний словник > категорії діалектики

  • 20 Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа

    ЛЬВІВСЬКО-ВАРШАВСЬКА ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКА ШКОЛА (ЛВШ) - започаткована польськ. філософом Твардовським, учнем Брентпано, у Львові в 1895 р Н. а початковому етапі діяльності предметом вивчення в ЛВШ стає істиннісне значення. Переважна більшість дослідників, що входили тоді до ЛВШ, поділяли думку Твардовського про абсолютний характер "істини", дискутуючи лише з приводу її одвічного характеру. Розпочата в 1913 р. дискусія закінчилася видатною працею Тарського про дефініцію істинного висловлювання. Атмосферу творчих пошуків в ЛВШ передає вислів Твардовського, котрий говорив, що "служіння об'єктивній правді набирає етичного значення". Він не обмежував своїх учнів у виборі предмета дослідження, одначе вимагав сумлінного ставлення до методів, які загалом можна окреслити як критичний аналіз. Цим доброзичливим ставленням до особистості дослідника пояснюється різноманітність філософських дисциплін, що культивувалися в ЛВШ. До першого покоління учнів Твардовського належали: Лукасевич (1878 - 1956), Лесьнєвський (1886 - 1939), Котарбінський (1886 - 1981), Чежовський (1889 - 1981), Айдукевич (1890 - 1963), Вітвіцький (1878 - 1948), Балей (1885 - 1952), Завірський (1882 - 1948), Татаркевич (1886 - 1980). Формально у розвитку ЛВШ розрізняють два періоди: львівський (1895 - 1915) і варшавський (1915 - 1939), а також наступні чинники, що характеризують це інтелектуальне співтов-во: генетичний - педагогічна діяльність Твардовського і його учнів; географічний - розташування школи у Львові та Варшаві; часовий - ЛВШ виникла в кін. XIX ст. і діяла до поч. Другої світової війни; зрештою, змістовий - сукупність спільних ідей. У першому періоді філософські дослідження концентрувались у Львові, у другому, після отримання Йольщею незалежності, вплив учнів Твардовського поширився на всі ун-ти країни, але головно сконцентрувався у Варшаві, де всі філософські кафедри посіли вихідці зі Львова. Бурхливий розвиток математичної логіки на поч. XX ст. обумовив зацікавленість цією філософською дисципліною варшавських математиків, внаслідок чого співпраця філософів і математиків принесла видатні наукові досягнення у математичній логіці, а певні математичні теорії - теорія множин і топологія - були свідомо обрані для експлікації і дослідження властивостей логічних систем, які в свою чергу контролювали розбудову математичних структур. Таким чином, постала нова галузь на перетині логіки і математики - метаматематика С. аме тому ЛВШ перед Другою світовою війною стає відомою у світі переважно як школа логічна, потім - логіко-філософська позитивістського спрямування (проти чого ще в 30-ті рр. протестували Лукасевич та Айдукевич), а під кін. XX ст. її почали зараховувати до аналітичного гурту у філософії. Спеціалізацію в логіці Лукасевич поєднував із дослідженням явища причинності і використовував його для вирішення проблеми детермінізму, висловлюючись за індетермінізм. Позиція індетермінізму - за критичного прочитання Аристотеля - дозволила Лукасевичу підважити засаду "виключеного середнього", що відкрило шлях спочатку до побудови тризначної логіки, а потім низки логік з багатьма істиннісними значеннями. Використовуючи математичну логіку, Лукасевич аксіоматизував силогістику Аристотеля, винайшов бездужковий запис формул. Лесьнєвський розглядав предмет не як елемент множини в дистрибутивному смислі, а як частину цілого. Наслідком його намагань стали три теорії - прототетика (теорія перших тез), онтологія і мереологія (теорія колективних множин або агрегатів), доповнені теорією дедукції, в якій описувалися номіналістичні настанови Лесьнєвського. Котарбінський трактував предмети як матеріальні речі, потім як тіла, тобто мислячі речі. Ця доктрина спочатку отримала назву "реїзм", а потім "конкретизм" і "соматизм". Спрямованість Котарбінського на ефективне відтворення речей у практиці знайшла вираз у створенні нової дисципліни - праксеології; було також засновано перший у світі Ін-т праксеології. На підставі того, що практичні дії мають виразне етичне забарвлення, Котарбінський розвиває систему незалежної етики, очоливши цей напрям. Чежовський, Завірський і Айдукевич присвятили себе логіці і методології наук, Вітвіцький і Балей - психології, Татаркевич - історії філософії та естетиці. В 1904 р. за ініціативою Твардовського було створене у Львові Польське філософське тов-во, а в 1933 р. Лукасевичем у Варшаві закладено підвалини Польського логічного тов-ва. Під головуванням Твардовського у міжвоєнний період відбулося три філософських з'їзди - у Львові (1923), Варшаві (1927) та Кракові (1936). Друга світова війна призвела до припинення діяльності ЛВШ як наукового тов-ва. В період 1939 - 1948 рр. ЛВШ втратила загалом 34 вчених. Хоча й залишалися корифеї - Чежовський, Айдукевич, Котарбінський, Татаркевич, Яськовський, Мостовський, Слупецький, але внаслідок ідеологічного тиску комуністичного режиму ЛВШ була позбавлена інтелектуального оточення і не змогла відродитися; зрештою, спеціалізація у конкретній дисципліні ставала більш суттєвою.
    Б. Домбровський

    Філософський енциклопедичний словник > Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа

См. также в других словарях:

  • ПРО США — Координаты: 63°57′14″ с. ш. 145°44′06″ з. д. / 63.953 …   Википедия

  • ПРО А-135 — …   Википедия

  • ПРО Москвы — Один из концептов 1980 года. Художник изобразил комплекс «Дарьял» в г. Печоре. ПРО Москвы А 135  система противоракетной обороны города Москвы. Предназначена для «отражения ограниченного ядерного удара по российской столице и центральному… …   Википедия

  • ПРО — Противоракетная оборона (ПРО) военная техника, предназначенная для перехвата и уничтожения ракет противника. В 1980 х в заголовки мировой прессы попали планы Стратегической оборонной инициативы США, основанной на разработке спутниковых систем… …   Википедия

  • Система противоракетной обороны (ПРО) США — Впервые с идеей создания системы обороны от ракет командование армии США выступило в 1945 г. Тогда исследовательская группа ВВС США предложила использовать для борьбы с ракетами потоки энергии. В конце 1940 х гг. США начали разработку… …   Энциклопедия ньюсмейкеров

  • ДОГОВОР ОБ ОГРАНИЧЕНИИ СИСТЕМ ПРОТИВОРАКЕТНОЙ ОБОРОНЫ — международный договор между СССР и США, подписан в Москве 26 мая, вступил в силу 3 октября 1972 года. Обязывает стороны не развёртывать системы противоракетной обороны (ПРО), которые покрывали бы всю их территорию или же создавали основу для… …   Юридическая энциклопедия

  • Как пропатчить KDE2 под FreeBSD? — популярный интернет мем, изначально вопрос из цитаты, долгое время бывшей на первом месте в рейтинге «Цитатника Рунета», в базе данных которого эта цитата хранится под номером 42. Содержание 1 Текст цитаты …   Википедия

  • Американская система ПРО в Центральной и Восточной Европе — Американская система противоракетной обороны в Центрально Восточной Европе (англ. The US missile defense complex in Central and Eastern Europe), также известная как European Interceptor Site (EIS)  система ПРО, которая являлась частью… …   Википедия

  • Аберрации оптических систем — У термина «аберрация» есть и другие значения, см. аберрация. Аберрации оптических систем  ошибки, или погрешности изображения в оптической системе, вызываемые отклонением луча от того направления, по которому он должен был бы идти в… …   Википедия

  • Аберрация оптических систем — Аберрации оптических систем ошибки, или погрешности изображения в оптической системе, вызываемые отклонением луча от того направления, по которому он должен был бы идти в идеальной оптической системе. Аберрации характеризуют различного вида… …   Википедия

  • Сравнение систем удалённого доступа — …   Википедия

Поделиться ссылкой на выделенное

Прямая ссылка:
Нажмите правой клавишей мыши и выберите «Копировать ссылку»